Напівдикий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Натане, подивися на мене, — просить Габріель. І я усвідомлюю, що він схопив мене за руку. — Глянь на мене!

Роблю те, що він каже. Але нічого до пуття не бачу. Не можу сфокусуватися на ньому.

Габріель щось мені говорить. Не розумію, що саме. Пригадую, як батько сказав, що любить мене. Я його майже не знав. А тепер от взяв і вбив. Було стільки крові. Стільки крові. У мене підгинаються коліна, але Габріель хапає мене і кричить:

— Натане!

До нас підбігає Несбіт, бачить мене й зупиняється, вигукуючи:

— Чорт!

Він не знав, що я збирався зробити.

З’являються Ґрейторекс і всі інші, і витріщаються на мене. Знаю, що я весь закривавлений: обличчя, груди, руки…

Ґрейторекс каже:

— Нам треба рухатися. Підходять нові Ловці.

Габріель тягне мене за собою. Смикає за руку.

Ґрейторекс і Самін попереду, Клаудія праворуч, а Габріель біля мене зліва.

Біг допомагає. Я поступово приходжу до тями. Але ми недостатньо швидкі. Ловці женуться за ними. Ми не зупиняємося, і що довше я біжу, то краще себе почуваю, стаю міцнішим. Я тепер уже на чолі нашої групи. Лунає ще один постріл, тоді зойк, я повертаюся і бачу, як падає Самін. Вона не померла. Габріель уповільнює біг, зупиняється, і я підбігаю до нього. До Самін якихось двадцять кроків.

Кажу Габріелеві:

— Біжи далі. Будь біля Несбіта, я вас наздожену.

Він хитає головою.

— Ні, вона моя партнерка. Я сказав твоєму батькові…

— Ні! Я швидший за тебе. Я зможу втекти. Біжи. Якщо за кілька хвилин я вас не наздожену, зустрінемося в тому місці, про яке домовилися. Але чим довше ти тут стоятимеш, тим більша мені загрожуватиме небезпека.

Він показує на мене; він знає, що я мушу бути сам.

— У тому місці, де домовилися.

— Так. Біжи.

Габріель біжить.

Я повертаюся до Самін. Феїрборн ще й досі у моїй руці.

Стаю біля неї навколішки. Їй вистрілили у спину, але кров тече їй з рота й носа. Я кажу:

— Вибач, Самін.

Вона нічого не каже, просто дивиться на мене. Я перерізаю їй горло.

Ще більше крові. Всюди кров. Стікає з моїх рук.

Підводжуся й дивлюся на Ловців, пересвідчуючись, що й вони мене бачать. Виокремлюю серед них одну. Вона лише промайнула перед моїми очима. Але я знаю, хто це. Моя сестра, Джессіка. Це вона влаштувала нам пастку.

Знаю, що їм мене не наздогнати. Я в стані шоку, але моє тіло міцне, міцніше, ніж будь-коли. І я біжу — тоді мені не треба думати. Я не хочу думати. Просто біжу. Кидаюся ліворуч. Спритно біжу в інший бік від Несбіта, Габріеля і Ґрейторекс, заманюючи за собою Ловців.

Червінь