Безхатний: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вітри устають. Наче тишком приглядаються, — де сховався той відважний влізливець, що своїми нужденними співами посмів змагатися з ними, володарями півночи? Вглядаються і нічого не бачать крім занесеної снігом ліпянки-хатини під лісом. Нужденною мізерною купкою виглядає вона на тлі неоглядного сніжного степу. Тільки світло з невеликих віконець вказує, що власне там, у цій мізерній хатині причаїлося те щось живе і розумне, що не завагалося ставати на змаг з вітрами півночи. Поза хатиною ніяких слідів життя, — скрізь біліє сніжна рівнина...

Вітри розлючуються. Задули, заревли з новою силою. Намоглися зруйнувати хатину пристановище влізливця, поховати його під зламками, бодай зжахнути своїм ревом, заставити замовкнути... Задули, загули величними тонами перемоги... Заслухався музика... Забігали пальці по струнах і струни видали голоси вітрів, такіж величні і такіж переможні... Какафонія вітрів злилася з симфонією музики, витворилася страшна, велична й чарівна мельодія... Такої музики світ не почує і її не зрозуміє...

Вітри затихли. Відчули себе переможеними. Та в тім, десь здалеку, ледви чутно долетіло до хатини благання помочи у двох мовах:

— Гелп!... гелп!... Рятуйте!...

На крики насторожив вуха великий рудий пес. Зайшовся голосним гавкотом, кинувся до дверей. Його господар прислухався, чи не причулося йому? Крик повторився.

— Якась нещаслива душа швендається такої негоди. Рудьку! — заговорив господар, так, начеб пес розумів його. Був це років може двацять трьох молодик. На голові топирщилася давно нестрижена буйна темно-русява чуприна. Трохи ясніша щотина неголених вусів і борідки при світлі лямпи відблискувала темним мусянжем. Нахмарене обличча перекроєне глибокими поперечними морщинами поміж очима. Розмірний з ледви помітною горбинкою ніс, маленький рот з наче припухлими діточими губами. Чистотою й невинністю маленької дитини світилися блакитні очи, осяяні думкою, хоча й сумні. Малі, як на мужчину руки, з тонкими діточими пальцями. Уявляв собою, тип людини, яка перенесла немало нужди й невигід, своїх духових прикмет і діточої чистоти одначе не втратила. Убраний у звичайне робітниче шмаття: брезентовий кіптар, такіж штани й великі гумові черевики. На його мову рудий пес оглянувся, завиляв хвостом і знову кинувся скребтися до дверей, поглядаючи запитуючо на господаря.

— Зажди, Рудьку, треба убратися, — гомонів хлопець далі. — Побачимо, що там за біда... Може заблудив хто, а може Й напад який...

Пес скімлів нетерпляче. Господар натягнув на себе коротку курту з грубого сукна, на вуха натягнув міхову шапку з навушницями й пустився до дверей. Не поспів їх відчинити, а Рудько з голосним гавканням прошився вже у отвір і зник у сніжній млі. його гавкіт долітав десь здалеку. Затулюючися від сніжної куряви молодик пустився за ним.

Вийшов на засніжену дорогу від хатини добрих дві сотки сяжнів. Вглядався у белесу темінь, тільки нічого не бачив. Затихло гавкання пса. Не знав, у яку сторону дороги він побіг. Голосно окликнув — пес озвався з дороги від лісу. Пустився в той бік.

В придорожному рівчаку на виході з лісу доглянув свого пса і ще якусь скулену постать, — людини чи звірини — здалеку не міг пізнати. Пес крутився довкола постаті зтиха погавкуючи то скімлячи. Переконався підійшовши, що це була людина. Сиділа безсило на снігу. Обіч лежала вже снігом напівзавіяна невелика валізка. Невеликі сніжні горбки надуло з боків сидячої, завіяно спущені в рівчак ноги. Півпритомна жінка чи дівчина заходилася ледви чутно спазматичним плачем.

Без слова господар хатини взяв замерзаючу на руки й поніс. Вона не боронилася, ні не обзивалася. Крізь зціплені уста видобувалися приглушені ридання. Риданням людини вторувала десь далеко затихаюча метелиця.

Стало моторошно. — Людина може вже напівзакостеніла, може й дійти за ніч, а він бере її на свою відповідальність... — на мент виникла думка. — Помре у нього в хатині, чого доброго, а тоді слідство, клопіт з поліцією, може й судова розправа. Бери і доказуй, як справа в дійсности відбулася, та чи й докажеш, коли свідків один Рудько! Але він, хоч розумний, та говорити не вміє... Ше чого доброго у вбивстві обвинуватять. Колиж ні, то у допущенні смерти людини, — казатимуть, чому не повідомив на час?... А кого повідомляти, раз на дворі глуха ніч, заметіль, а найближча людина живе за девять миль? Буде, що буде. Не лишати ж її замерзати.. Може врятувати вдасться.. — підбадьорив сам себе на голос.

У хаті положив несамовиту пацієнтку на своє вузоньке ліжко. Приглядатися не мав часу. Вискочив з балією нагребти на всякий случай снігу, вніс ведро води. Роззув свою гостю, полапав ноги... Зимні, як лід, пальці побіліли, між ними іскрилися куснички леду. Оглянув руки — те саме. І руки й ноги потребували негайного розтирання снігом, а він мав лише дві руки. Хвора лежала заплющивши очи. Спала, чи доходила! Окликнув ії — вона навіть не порухалася. Хвилю не знав, що діяти, зовсім розгубився. Швидко похопився. Налляв пів шклянки гарячої води з чайника, долляв горілкою й підніс їй до уст. Розщепив зуби і силоміць почав лляти напій. Вона поворушилася, замахала руками.

— Лишіть мене в спокою! — вимовила насилу по англійськи.

— Тихо! — гостро прикрикнув на неї господар тоюж мовою. — Сідай, та розтирай снігом руки, як що не хочеш стати калікою!

Гарячий плин зробив своє. Поміг сісти і кинувся розтирати їй ноги. Потер. одну, другу, але вона й не думала розтирати рук. Встромив ноги в сніг, самий хопився рук. Хвора хиталася мовчки, болю видно ще не відчувала.

Трохи не година завзятого розтирання ніг і рук на марно не пішли. Пальці почервоніли, ставали гарячими. Пацієнтка відчувала вже біль. Кричала й плакала, прохала дати їй можливість вмерти спокійно. Господар хатини, на неї не дивлячися, резонно заспокоював, що до смерти він не допустить. Прохав перетерпіти трохи, а він не допустить і до каліцтва. Вона зовсім молода, тай життя, хоча й гірко часом приходиться, не таке вже погане. Понатиравши до червона снігом, натер руки й ноги ще й спиртом. Гостя перестала кричати. Півсвідомо шептала щось, у якій мові — не міг вловити. Розкутав їй голову, завинену великою, европейського виробу хусткою. Густе, барви соломи волосся, обрямувало занадто худе, вимучене обличча, розсипалося по плечах. У півмряці виглядала і гарною і страшною. Такими малюють давних молодих мучениць переживших тюремні тортури й голод. Зняв далі старенький, вітром підбитий плащ. Не бачив ясно обличча, бо заслонював собою скупе світло лямпи. Але й в пітьмі воно смутно йому когось нагадувало...

— А тепер ще треба натерти груди. Не важко застудитися й запалення легенів схопити, — казав, похмуро розщіплюючи на ній блюзку. Руки хворої стримали його. Вперше слабим голосом вимовила зовсім свідомо:

— Не треба... Я сама... Соромно...

— Не будьте дитиною, — лагідно озвався господар радий приверненню свідомости. — Та зрештою... В хаті тепло, роздягайтеся й натирайтеся самі. Можете розібратися зовсім і натерти все тіло. Я не буду на вас глядіти...

— Побачу... — тихо прошептала. Відвернувся; сів коло стола й заглибився в читання. Прочитав пів сторінки й нічого не розумів, — думка занадто занята несподіваною пригодою. Почув стримувані стогони, мусів оглянутися. Обнажена до пояса його гостя старалася натирати собі груди, та не могла.

— Не можу! Пальці дуже ломить... -- вимовила винувато.

Огнем війнуло від обнажених дівочих грудей. Через мент схаменувся, опанував себе. Він мусить помогти, на принади не звертати уваги. Цеж людина тільки що відійшовша від смерти!...

Спокійно натер дівчині плечі, груди, обличча. Тіло аж запашіло теплотою. І він і вона старалися одне на одного не дивитися, чулися ніяково. Скінчивши натирання, він сказав відвернувши очи в куток:

— Тепер роздягніть другу частину себе...

— Соромнож... — слабо заперечила вона.

— Соромно чи ні, а так буде краще. Що, вам не приходилося піддаватися лікарським оглядинам?

— Ні, ніколи.

— Стан вашого здоровля такого заходу вимагає. Положіться, я вас роздягну! — розпорядився гостріше.

Дівчина послухала. Натерши її всю спиртом, нагадав, що у нього нема підхожого шмаття її убрати. Пригадав залишену на дорозі валізку. Натягнув дівчині на ноги свої вовняні шкарпетки, на плечі накинув плащ. Знову змішав гарячої води наполовину з горілкою й дав випити.