Слід босої ноги: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Підійшов швидколіт, змигнув оком індикатора, відкриваючи ковпак.

Богданов сів, і тут же запищав зумер відео на руці. Над браслетом засвітився мініатюрний об'єм і відтворив важке обличчя Керрі Йоса, начальника відділу безпеки спецсектора УАРС. Богданов машинально зафіксував час — за десять хвилин четверта ночі, — перевів його на середньосонячний, вийшло: за десять шоста.

— Не спиш? — запитав Йос скрипучим голосом. — Щось я тебе погано бачу. Де ти?

— Щойно закінчив з Томахом цикл розрахунків по аварії на сто третьому супутнику. Ти мав рацію — Регімантас зробив помилку, не подавши сигнал в УАРС. Найближчий оперативний патруль міг устигнути, але…

— Я ж казав.

— Пам'ятаю. Я зараз вибрався з центру, в парку немає світла. Що сталося?

— Таймфагуйся в управління. Скільки тобі потрібно часу?

— Хвилин двадцять п'ять, якщо терміново.

— У нас не буває не терміново. До речі, в тебе немає знайомого спеціаліста з ТФ-зв'язку?

— Ні… а втім, зачекай. — Богданов згадав недавнє знайомство з Гнатом Ромашиним. — Є один спеціаліст, конструктор ТФ-апаратури.

— Теж непогано. Хапай його, хоч би де він був, і тягни в управління. Даю тобі для цього годину. Все.

Віом погас. Богданов якусь мить посидів, відчуваючи в серці холодок тривоги, потім викликав сто сімнадцяту кімнату обчислювального центру, звідки щойно вийшов. На щастя, Станіслав був ще там.

— Славо, тут таке діло: викликає Керрі, а що сталося, не каже. Напевне, щось серйозне, інакше б він не став нас тривожити вночі. А ще йому потрібен спеціаліст з ТФ-зв'язку. Твій Гнат досвідчений інженер?

— Він інженер-синектор [Синектор — спеціаліст, який володіє «механізмами творчості», від слова «синектика» — складання різнорідних елементів у творчості].

Богданов з повагою прицмокнув язиком.

— Добре! Схарактеризуй його коротко.

— Тридцять один рік, майстер спорту з волейболу, неодружений. Батьків немає, загинули під час другої розвідконтакторської експедиції на Дзор. От і все, якщо коротко. Можу додати, що я його знаю з дитинства, мешкали в одному будинку.

— Добре, — повторив Богданов. — Викликай його негайно. Де він живе?

— Живе він близько, у Басовому, восьме коло Москви. Хвилин десять льоту до найближчого таймфагу. Але невже Керрі не знайшов фахівців у технічному секторі?

— Не знаю, мабуть, не знайшов. Дай координати управління своєму Гнатові й добирайся туди сам, а я на хвилину заскочу додому, попереджу дружину. Чує моє серце, звільнюся нескоро.

Богданов закрив ковпак ключем, якого має кожен працівник аварійно-рятувальної служби, і вимкнув обмежувач швидкості.

Гублячись у здогадах з приводу несподіваного виклику, Гнат у супроводі Томаха попростував до дверей і зупинився. Кабінет начальника відділу безпеки спецсектора УАРС являв собою в ці хвилини галявину в глибині тропічного лісу. Густо пахло зеленню, квітами, баговинням і ще чимось терпким і незнайомим, але дихалося легко й вільно, зовсім не так, як у справжньому тропічному лісі.

Темах сміливо рушив через усю «галявину» до групи людей, що обступили якусь прозоро-кришталеву кулю. Гнат завагався, хоча й розумів, що вся ця тропічна чарівність була ілюзією, створеною апаратурою відеопласту.

Один з тих, хто стояв біля кулі, обернувся, і одразу ліс довкола зник, а за ним і половина людей, лишилося троє; з'явилась обстановка кабінету: гнуті бурштинові стіни з іскрами в глибині, пульт відеоселектора, що висів над чорною безоднею підлоги, кришталево-прозора куля з роєм золотих бджіл усередині, сім крісел біля стола.

— Прошу сідати, — сказав господар кабінету. На лобі в нього ніби сам по собі ворушився рожевуватий, ледь помітний косий рубець.

Гнат, відчуваючи незручність, пройшов слідом за Томахом і сів поруч. Одного з тих, хто прибув раніше, Микиту Богданова, він упізнав, хоча той був одягнений інакше. Тепер можна було розгледіти його краще. Заступник начальника відділу був худорлявий, середнього зросту, рухався повільно, дивлячись на все і всіх пронизливими очима ясновидця. Гнат поволі оглянув кабінет, кулю, гадаючи, що це за прилад, і, освоюючись зі своїм новим становищем, став вивчати керівника одного з найлегендарніших секторів Управління аварійно-рятувальної служби.

Керрі Йос був невисокий, з плечима різної висоти; обличчя важке, з масивним підборіддям, близько посадженими чи те сірими, чи то карими очима; ніс картоплиною, великі прямі губи. «Красенем його не назвеш, — подумав Гнат. — На когось він мені здається схожим… На кого?..»

Станіслав, очевидно, зрозумів його стан, гмукнув і зашепотів щось на вухо Богданову. Той ледь помітно усміхнувся і підморгнув Гнатові, від чого той знову відчув себе ніяково: як-не-як до спецсектора його запрошували вперше.

Керрі Йос закінчив розмову і вичікувально дивився на присутніх.

— Давайте знайомитися. Мене звати Керрі, я начальник відділу безпеки спецсектора.