Слід босої ноги: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це вже дев'ятнадцяте століття.

Гнат звів брови. У правому об'ємі відеопроектора він спостеріг знайомі риси «Дівчинки за столом» Жана Батіста Грьоза. Цей портрет він бачив у Станіслава Томаха вдома.

Аларіка помітила його подив.

— Тобі знайома ця композиція?

— Жан Батіст Грьоз, «Дівчинка за столом».

— Правильно! — Аларіка була вражена його обізнаністю в мистецтві. — Хоч і не зовсім. Ми сумістили два прототипи: один — «Дівчинка за столом» Грьоза, другий — «Дівчинка з віялом» Ренуара. Я не знала, що ти знавець живопису дев'ятнадцятого століття.

— Який там знавець… Ну, а як же в нашу освічену добу?

Аларіка збентежилась.

— Розумієш, з нашою добою все просто і все складно. Середній тип вибрати легше, тим більше що людство поступово наближається до єдиної раси, а от ідеал… Ну, про це ми поговоримо якось іншим разом. Мені пора.

Розділ 4. ДИЛЕМИ

Під час тренування Гнат познайомився з усіма членами команди, хоч із багатьма вже зустрічався в іграх чемпіонатів Землі, щоправда, як супротивник. Обняв Гладишева, зрадівши його усмішці, мов теплому весняному ранку.

У Реброва була інша тактика тренувань, ніж у Солінда. Май давав завдання й незворушно спостерігав, як воно виконується.

Гнат двічі побував у залі електронного моделювання, відпрацьовуючи імітацію нападу з третього номера, і двічі на майданчику в нього нічого не вийшло.

Ребров за звичаєм промовчав, одначе після тренувальної гри відвів похмурого Гната вбік і сказав:

— Ви відволікаєтесь, Гнате, щось заважає вам працювати в повну силу. Точніше, не працювати, а думати. У вас якісь неприємності?

— Ні. По-моєму, ні…

Тренер вдавав, що все йде нормально, а може, і не вдавав, просто був певний себе.

— Бажання грати з повною віддачею у вас, бачу, є, але водночас воно блокується не менш сильним бажанням… Яким — вам самому краще знати, я можу лише здогадуватись. І не засмучуйтесь, Гнате, у нас із вами все попереду.

Гнат з полегкістю провів очима Реброва, зустрів глузливий погляд Леона Хрустальова, та не надав йому значення. Був заклопотаний іншим.

Наступного дня він подзвонив Аларіці вранці, однак господарки вдома не виявилось, а домашній координатор не зміг відповісти, де вона. Не було її і в Інституті відеопластики, очевидно, чергувала в патрулі УАРС. Подумавши, Гнат подався на роботу.

У лабораторії зустрів Травицького. Той сидів у кріслі й роздивлявся на екрані проектора думок Гнатову конструкцію ТФ-антени. Обличчя в начальника бюро було якимось дивним, неначе він хотів засміятись і заплакати водночас. Помітивши конструктора, кивком привітав його і розглядав так довго, що у Гната виникло відчуття непоправної втрати, якоїсь трагедії, що сталася перед його приходом.

Травицький стер на екрані зображення, відтворив виведену Гнатом формулу ТФ-трансгресії і втупився в неї з тим же виразом обличчя. Потім сказав:

— Хлопчику мій, я не люблю гучних слів, як тобі відомо… Сядь і послухай. Гнат, стурбований його поведінкою, з тривогою глянув на витончену в'язь знаків

і цифр формули, потім обережно сів на краєчку дивана.

— Я знав, що ти досвідчений конструктор, що ти оволодів кількома видами синектичних аналогій у конструюванні, але… даруй мені, я не помітив, що ти виріс у синектора вищого класу! Адже те, що ти зробив, можливе лише за умов використання всіх синектичних елементів! До речі, а сам ти зрозумів, до яких наслідків веде відкриття?

— Зрозумів, учителю.

Травицький ураз посмутнів, став схожим на звичайного Травицького, що носить у собі чийсь біль, чи печаль, чи провину.

— Так, зізнаюся, це досить велике відкриття… — говорив він тихо, зовсім тихо. — Досить велике, щоб бути єдиним. Але, дай боже, аби я помилився!

Відкриття, зроблене Гнатом на стику багатьох наук фізики простору, обговорювалося на черговому засіданні Технічної Ради Землі й породило зливу захоплених відгуків нефахівців з цих питань і хвилю зауважень та експериментальних перевірок формули всіма спеціалістами з ТФ-зв'язку.

Травицького викликав до себе голова Технічної Ради Хейдо Уессон з приводу присвоєння Гнатові Ромашину звання магістра технічних наук. Проти звання Травицький не заперечував, але просив зачекати з присвоєнням місяць-два. Уессон не став розпитувати начальника бюро про мотиви його прохання, хоч і, ясна річ, здивувався, почувши, що вони досить серйозні.