Епік: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Показавши на пацюка, граф усміхнувся сумовитими й лиховісними устами. Пацюк упав, і зграя негайно напала на нерухоме тіло, щоб зжерти його. Ерік з огидою відвернувся.

— Я повинен зберегти своє буття. Хоча за певних, особливих умов мене можна знищити й у битві, та не ця перспектива непокоїть мене, бо видається вкрай далекою. Ні. Оксамитовий затишок мого єства тривожить думка, що може настати кінець світу, а разом з ним і всіх створінь у ньому.

Анонім раптом пожвавився.

— Тебе цікавить ця тема? — елегантно підняв брову граф.

— Незмірно, — відповів чорний ельф.

— Добре. Дозволь мені перекласти. Слова Fines facere mundo означають «Покласти край світові». Існує спосіб домогтися цього, і заховані скарби, яких ви шукаєте, містять найважливішу річ, потрібну для знищення геть усього — і добра, і зла.

Ерік уперше побачив, як зник урочистий вираз на обличчі вампіра і той видався вкрай приголомшеним, коли Анонім засміявся.

— Чому ти смієшся?

— Ти завдав собі такого клопоту — поїхав з нами і зрадив нас герцогові Раймонду, бо гадав, ніби ми намагаємося викопати скарб і якимось чином покласти край цьому світові. Проте іронія полягає в тому, що, якби ти не чіпав нас, ми б і близько не бралися до цього. Ця вся оповідка про скарби була лише прикриттям, щоб приховати справжню мету нашої подорожі.

— Ой, невже? І яка ж та справжня мета? — Попри свій подив вампір знову мав спокійний, крижаний вираз обличчя.

— Якщо коротко, ми мали намір уникнути наших ворогів у Ньюгейвені й кинути їм виклик на арені в Касинопії, океан не дав би їм застосувати вбивцю й перешкодити битві.

Якийсь час вампір мовчав, заглибившись у думки.

— І все-таки мене тішить, що ви не уявляєте собі характер предмета, який я маю на увазі. Я вирішив убити вас одразу, якби ви справді мали намір покласти край світові, тому що було б надто небезпечним лишати вас живими. А тепер… Я вважаю, що розумно взяти цей предмет собі й переховати його в безпечнішому місці. Оскільки, незалежно від вашого справжнього завдання, ви вже маєте точну інформацію про цей скарб, хтось інший міг би знайти його коли-небудь, і так ланка за ланкою згодом був би створений ланцюг знищення.

— Після того, як ми знайдемо цей твій предмет, — запитав Анонім, — ти відпустиш нас?

— Звичайно. Саме такий характер нашої угоди. Попеля показує мені, де можна знайти скарб. Я зберігаю вам життя, — граф чемно трохи нахилив голову.

— Ти брешеш, — заперечив Ерік, і легенька усмішка в кутиках криваво-червоних вуст графа одразу поступилася вишкіреним іклам. — Ти вже й так сказав забагато. Якби ти мав намір зберегти нам життя, ти б ніколи не розповідав про предмет, якого шукаєш.

Почувши це, вампір знову посміхнувся:

— Слушно, Попелю. Я б знищив вас. Але, можливо, ти здатна переконати мене, що в моїх інтересах зберегти тобі життя.

— Я здатна, але не за умов гри. Як, по-твоєму, ти зможеш збагнути сенс моїх міркувань? — За зміною світіння персня Ерік помітив якусь часточку Аватари у вібраціях графа, достатню, щоб спонукати його й далі розвивати свою думку. Проте, на відміну од золотавого тепла, відчутого в присутності Аватари, потік енергії од цього створіння був тривожно блідий, неначе Ерік стояв у темній печері в осередку світла, а крізь нього невпинно текла холодна, крижана вода, заморожуючи його до кісток.

— Спробуй.

— Попеля — це мій персонаж, але не сутність мого буття. Та сутність перебуває в іншому світі. Якщо ти вб’єш Попелю, я повернуся в іншій формі, так само як Анонім і решта моїх друзів.

— Угу. Почасти я розумію. Протягом довгих епох я був живий, але не такий справді живий, як тепер. Я відчуваю, наче недавно пробудився. Й після цього я багато спостеріг, багато зрозумів.

— Невже? — урвав його Анонім. — Ти здатний думати сам? Ти не просто програма? Диво дивне!

— Справді? — байдуже стенув плечима вампір. — Це видається мені природним. Але скажи, дівчино, чому для мене повинно мати значення, в якій ти формі?

— Бо тепер ти знаєш мене. А вбивши, ти не матимеш уявлення про моє нове втілення.

— Твоя правда. Але навіщо мені це знання? — Вампір, здавалося, тішився цією битвою розумів, відповідаючи непоборною логікою на судомні спроби Попелі спекатися його.

— Бо я, якщо зможу, покладу край цьому світові. І ти щойно скоїв страхітливу помилку. Гадаючи, ніби наше знання припиняється разом із нашими персонажами, ти розкрив нам, що існує спосіб знищити світ і що потрібний нам предмет лежить серед захованих скарбів. Знання про все, що ти сказав, і навіть значно більше, про все, що я здобув за ці роки, не пропаде після смерті Попелі, а перейде до мого наступного втілення.

Поки Ерік говорив, вампір змінився, мисливець-убивця, що був суттю його єства, вийшов на поверхню, аристократична постать поступилася неприборканій люті чорної пантери. Хвиля ненависті мало-помалу заповнювала комірчину, вкриваючи все, наче шовковий саван, миттю повбивавши всіх щурів і паралізувавши обох персонажів.

— С-с-с-с-с-с-с! — згубне гарчання справжньої злоби хитнуло ліхтар, волосся на Еріковій голові стало сторч.

— Тож я повинен убити не Попелю, а істоту, яка трансцендентно стоїть за нею. — Вампір уп’явся лютим поглядом в обличчя Попелі й намагався дійти до гравця за персонажем.