— Тож цієї ночі, як ми й домовились, спробуємо втекти од нього. Чи можу я сказати кілька слів про певну альтернативу? — В далеких глибинах розуму Ерік думав про Аватару і про те, чи не буде для неї розчаруванням, якщо він просто знехтує наявною в капітана Акуло нагодою помститися своєму давньому суперникові. — А що як нам напасти на них? «Епік» — дивна гра, і ми дуже рідко досліджуємо найпростіші сюжети, не кажучи вже про ті, що розгортаються в різних частинах світу. Якщо це корабель герцога Раймонда, тоді він пов’язаний з моїм пошуком і битва з ним, безперечно, є важливим етапом цього пошуку. А якщо на цьому кораблі наші вороги, тоді битва, коли умови диктуємо ми, могла б зменшити зумовлену нею загрозу.
— Твоя правда, Еріку, — загорівся завзяттям BE. — Я за це. Я аж умираю — так хочу побачити, чого варті ці мечі в бою.
— Тобі хочеться гратися. Тож іди сам і грайся. Не став під загрозу нас усіх, — сердито зауважив Анонім. — Невже ти забув, що для нас, у вигнанні, це не гра? Ми повинні дістатися до Касинопії без жодних невдач і кинути наш виклик. Більше нічого. Ніяких відволікань.
— Я згоден з Анонімом, — долучив своє слово й Гаральд. — «Епік» давно перестав бути грою. Нині не час досліджувати шляхи пошуку.
Тепер уже заговорили всі одразу, гамір у каюті наростав, аж поки його раптом урвав стукіт у двері.
— Хто там? — підозріло запитав Анонім.
— Свейн Рудобородий. Можна зайти до вас?
— Ні. Йди собі геть, — миттю відповів Анонім.
— Хвилиночку, — мовив Ерік і глянув на батька, що кивнув головою й відступив в один з острівців глибокої чорної тіні в кутках каюти. Переконавшись, що Гаральда не видно, Ерік попросив Свейна зайти. Чорний ельф спохмурнів і, дарма що персонажі не могли битися за межами арени, розслабив меч на поясі.
— Дякую, — вклонився Свейн, тільки-но з’явившись у дверях. — Не побачивши нікого з вас на палубі, я припустив, що ви розмовляєте, й подумав, чи не можу і я стати в пригоді.
— Ми радимось, як дати відкоша піратові, що йде за нами, — пояснив Ерік.
— Атож, герцог Раймонд, — говорив далі Свейн. — Це дуже небезпечний супротивник, його шукають у кожному місті-державі й обіцяють велику винагороду тому, хто вб’є його або візьме в полон. Він нещадно вбиває своїх бранців, окрім тих, за кого можна взяти щедрий викуп. На мою думку, якщо Раймонд знає, що на борту нашого судна є шість багатих драконовбивць, тоді вони — його головна мета.
Цей висновок було оголошено дуже швидко, неначе головний бібліотекар світу хотів справити на них враження авторитетністю своїх знань.
— Я б такого не припускав, — сердито заперечив Анонім. — Звідки ми можемо знати, що це корабель герцога Раймонда? Як на мене, за ним стоїть Центральний Комітет. Вони хочуть знати, що тут діється. Я вкрай обурений, що ти взагалі опинився на борту цього судна, — додав він, повертаючись од Свейна до решти. — Якби не те, що ми не можемо заподіяти йому шкоди, я б наполягав, що його слід убити.
Ерік, хоч і здивувався несподіваному спалахові гніву чорного ельфа, не сумнівався в його бажанні вбити Свейна. Однак за хвилину почервонів, і тільки Попеля приховала сором, що охопив його. Ерік відчув, що не зміг спрямувати розмову в найпродуктивніше русло.
— Ближче до діла, — знов озвався Свейн, не звернувши уваги на ворожі випади проти нього. — Можу запевнити, що Центральний Комітет не має нічого спільного з судном, що йде за нами. «Епік» — гра без ускладнень, яка виходить далеко за межі невеличких територій, де пересуваємося ми, гравці. Ми опинилися в одному з сюжетів гри і повинні реагувати відповідно до нього.
Ерік мовчав, уже не відчуваючи, що він уповноважений керувати подорожжю.
— Я не вірю йому. Вони мали досить інформації, щоб найняти власний корабель, — зумів виразити дивовижний ступінь ворожості на дещо позбавленому рис обличчі чорного ельфа Анонім.
— Може, це й Центральний Комітет, — промовила Інгеборг. — Але в такому разі вони просто пливуть за нами й не можуть заподіяти нам шкоди. Поки що припустімо найгірше: що це справді герцог Раймонд і що в пітьмі ми не втечемо від нього.
— Іншими словами, що нам, можливо, доведеться воювати? — знову загорілися очі BE.
— Так. Мабуть, нам слід обговорити нашу тактику, — відповіла Інгеборг. — У такому випадку ми радо послухаємо Свейнову пораду.
Коло дверей хтось чемно кашлянув.
Усі заціпеніли, в кімнаті ніщо не ворушилось, окрім ліхтаря, що відкидав тривожні тіні, хитаючись разом із рухами корабля. У дверях стояв граф Ілістивостич, блідий, мов кістка, вбраний в елегантні оксамитово-шкіряні шати. Його очі палали пороком і навівали страх, і навіть удома, через посередництво Попелі, Ерік відчував, що він паралізований страхом і бажанням. Він не міг крутнути головою й відвести очей Попелі від тих гіпнотичних очиськ.
— Леді і джентльмени, — мовив той самий підступно прекрасний голос, у якому вчувалося запрошення поділитися знанням про невситиму порочність. — Я не міг не підслухати вас і вважаю, що можу запропонувати найрозумніший варіант дій. Дозвольте мені полетіти до корабля, що переслідує нас, і з’ясувати, хто там на борту.
Вуста вампіра, поки він говорив ці слова, були соковиті, бліді й хтиві.
Звичайно. Цілком розумний варіант дій. Коли граф уклонився, ніхто не заперечив.
— Я невдовзі повернуся. Прошу, почекайте мене.
Якийсь час ніхто не міг вимовити й слова — такі-бо могутні були чари, поширювані присутністю цього вампіра.
— Наші стосунки з цим створінням слід обмежити до мінімуму, — нарешті спромігся подати голос Б’єрн. Усі привітали його слова схвальним бубнінням.
— А втім, а втім, — похитав головою Свейн. — Ми ніколи не матимемо нової нагоди розмовляти з таким могутнім створінням. Тільки-но наші долі розійдуться, підступити до нього буде набагато небезпечніше. І подумайте про знання, які він повинен мати! Адже він жив не одне сторіччя. Він повинен знати відповідь на всі наші запитання!