— Онде він! — підбігли до борту моряки й воїни, показуючи на контури постаті, яку тепер уже можна було бачити.
Люто заревівши, чужинець повернувся й побіг, брутально розштовхуючи людей по дорозі. Наймані охоронці побігли за ним, але невдовзі відстали, коли той воїн пітьми забіг у вузькі завулки, що прилягали до набережних.
Коли всі заспокоїлись, юрба зібралася навколо корабля й радісно вигукувала прощальні побажання. Попеля кивнула головою капітанові Акуло, і той почав віддавати накази, корабель відчалив.
Моряки проворно виконували свою роботу й підняли головне вітрило, на якому видніли обриси білого сокола, що дав кораблеві назву. Вітер одразу напнув вітрило, а вздовж бортів дедалі гучніше заплескалася вода.
— Яка краса! — мовив BE, гордо височіючи на палубі напівюту. — Хіба це не найкраща наша пригода?
BE вимахував рукою, аж поки юрба на березі перетворилась на безлику барвисту масу.
Розділ 20
Морські небезпеки
— Це, мабуть, пірат герцог Раймонд, — підійшов до нього капітан Акуло, занепокоєно оглядаючи обрій.
— Чому ти так думаєш? — запитав Ерік.
— Це не торговельне судно. Не належить воно й до флоту жодного міста-держави, які я знаю. Мої старі кістки кажуть мені, що це пірат, Пірат цих морів.
Ерік поклав підзорну трубу, востаннє з гордістю подивився на працьовитий екіпаж «Білого Сокола» й від’єднався. Зустріч проводирів експедиції мала відбутися після заходу сонця, а тепер годилося пообідати. Рольфсони дуже пунктуально сідали за стіл, і Ерік, на свій сором, не раз пересвідчився в цьому, заходячи до хати, коли всі вже зібралися й чекали його.
Ерік побіг і швидко зайшов до їхньої хати, його зустріли приязні вітання й пахощі зимового овочевого рагу з турнепсу, броколі та моркви.
— Привіт, Еріку, сідай, — жестом запросив його Рольфсон, показуючи на стілець.
— Той корабель ще пливе за нами? — запитав Б’єрн.
— Так. Капітан Акуло вважає, що це його давній ворог герцог Раймонд.
— Тож нас, можливо, чекає морська битва? — запитала Інгеборг, здається, анітрохи не злякавшись цієї думки.
— Можливо. Хоча було б краще втекти од них уночі.
Б’єрн схвально кивнув головою.
Повечерявши, Ерік подякував Рольфсонам, а потім у пітьмі пішов додому, щоб знов увійти у гру. Фактично він останнім зайшов до капітанської каюти, і така поквапність з боку решти свідчила про ступінь їхньої тривоги, кожен намагався приєднатись якомога швидше. Персонаж його батька сидів коло ілюмінатора й зачинив віконниці, щоб світло олійної лампи не показувало, хто в каюті. Анонім закрив другий ілюмінатор. Б’єрн, Інгеборг, BE і Сігрид сиділи й чекали. Ерік зрадів, побачивши, що йому лишили широкий стілець за капітанським столом. Водночас хлопець відчув і докори сумління через те, що він так пишається своєю роллю проводиря експедиції.
— Що ж, — мовив він, сідаючи на своє місце, — капітан Акуло вважає, що цей корабель, можливо, належить герцогові Раймонду. Чи має хтось інформацію про цього пірата?
— Звичайно, ні, — коротко відповів Анонім. — Якщо це справді пірат, тоді він не зашкодить нашій меті.
— Якщо він не має наміру напасти на нас, — додав BE, гладячи пучками срібну головку ефеса свого меча й не підводячи очей.
Після цих слів запанувала тиша. Ерік не знав, чи непокоїть інших гравців можлива битва.
— І які, на вашу думку, будуть наші шанси? — запитав він.
— Думаю, добрі, — відповів Гаральд, — але ми не можемо бути впевнені й повинні, якщо можна, уникнути зіткнення з ним.
— Авжеж, — погодився Б’єрн.
— Тож спробуймо уникнути цього, — подала і свій голос цілителька Сігрид.
— Я теж думаю, що нам слід уникнути зіткнення, але з іншої причини, — сказав Анонім, походжаючи по невеличкій каюті, тимчасом як мінливі тіні від олійної лампи вигравали на його темній постаті. — Я вважаю, що цей корабель-переслідувач певним чином пов’язаний із Центральним Комітетом. Комітет намагався провести на борт чужого, а коли це не вдалося, найняв корабель, щоб стежити за нами й завжди мати наготові інші варіанти, ніж сутичка з нами на арені перед мільйонами глядачів.
— Можливо, — погодився Гаральд.