Хойті-Тойті: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Усі спроби морального впливу на слона виявились марними, і Штром змушений був погодитись на рішучі заходи. В лісництво надіслали загін пожежників з паровими трубами. Пожежники, якими керувала поліція, підійшли до слона на відстань десять метрів, вишикувалися півколом і спрямували на величезну тварину сильні струмені води. Та слонові дуже сподобався душ. Він тільки повертався то одним, то другим боком, гучно відпирхуючись. Тоді з десяток пожежних труб, з’єднавши струмені в один, спрямували цей потужний струмінь на голову слона, просто в очі. Це слонові не сподобалось. Він заревів і рушив па пожежників так рішуче, що атакуючі завагались і, кинувши шланги, порозбігалися. За одну мить шланги були порвані, машини перекинуті.

З цього моменту рахунки, які мусив оплатити Штром, почали швидко зростати. Слона розсердили. Між ним і людьми розпочалася війна, і Хойті-Тойті намагався показати, що ця війна недешево обійдеться людям. Він утопив в озері кілька пожежних автомобілів, розламав лісову сторожку, впіймав одного поліцейського і закинув його високо на дерево. І якщо раніше слон відзначався обережністю в своїх діях, то тепер був невгамовний у своєму шкідництві. Але і в цій руйнівній роботі він, як і раніше, виявляв незвичайний розум, і шкоди міг заподіяти значно більше, ніж звичайний., хоч і оскаженілий слон.

Одержавши повідомлення про події в Фріденсдорфському лісництві, поліцей-президент наказав мобілізувати великі загони поліції, озброїти їх гвинтівками, оточити лісництво і вбити слона. Штром був у відчаї: другого такого слона не знайти. Глибоко в душі директор уже примирився з тим, що доведеться платити за витівки слона: Хойті-Тойті все поверне з лишком, тільки б він схаменувся. Штром благав поліцей-президента зачекати з виконанням наказу, все ще сподіваючись якось утихомирити норов слона.

— Я можу дати вам десять годин, — відповів поліцей-президент. — Усе лісництво за годину буде оточене. Якщо треба буде, то на допомогу поліції я викличу війська.

Штром скликав екстрену нараду, в якій узяли участь мало не всі артисти і службовці нирку. Були присутні також директор зоологічного саду та його помічники. Через п’ять годин після наради вся територія лісництва вкрилася замаскованими ямами та капканами. Будь-який звичайний слон попався б у ці хитро розставлені пастки. Але Хойті був Хойті. Він обходив загородження, розриваючи маскування ям, не наступав на дошки, які були з’єднані з важкою болванкою, підвішеною на вірьовці. Коли б така болванка впала слонові на голову, вона б оглушила і звалила його.

Строк закінчувався. Сильні загони поліції дедалі щільніше стискували кільце блокади. Поліцейські з гвинтівками підходили до озера, біля якого виявився слон. Мін; стовбурами дерев уже видно було величезну тушу Хойті. Він набирав у хобот води і, піднявши його, пускав цілий фонтан, який розсипався в повітрі й падав дощем на його широку спину…

— Приготуватись! — тихо скомандував офіцер. І потім крикнув: — Вогонь!

Пролунав залп. Лісові хащі відповіли багатоголосою луною. Слон хитнув головою вбік і, обливаючись кров’ю, посунув прямо на людей. Поліцейські стріляли, а він, не звертаючи уваги на кулі, біг та й біг. З поліцейських була непогані стрільці, але вони не знали анатомії слона, і їхні пулі не зачіпали важливих для життя центрів слона- мозку й серця. Від болю і страху слон дико заревів, витяг хобот вперед, потім швидко згорнув його: хобот дуже важливий орган, без нього тварина гине; тому слони тільки в крайньому разі користуються хоботом як засобом оборони і нападу. Хойті пригнув голосу, і його величезні бивні завдовжки два з половиною метри і вагою по п’ятдесят кілограмів кожен були спрямовані на ворогів, як страшні тарани. Він був жахливий. Але дисципліна все ж стримувала людей: вони так і стояли на місці, безперервно стріляючи.

Слон прорвав цеп, вирвався з блокади і зник.

За ним послали погоню, та впіймати і навіть догнати його було не так легко. Загони поліції змушені були рухатись по дорогах, а слон ішов напролом, тепер уже не шукаючи шляху, через сади, городи, поля, ліси.

IV. ВАГНЕР УРЯТОВУЄ СТАНОВИЩЕ

Штром ходив по кабінету і в розпачі вигукував:

— Я розорений! Я розорений!.. Доведеться викинути ціле багатство, щоб покрити збитки, завдані слоном, а самого Хойті-Тойті все одно розстріляють. Яка втрата! Яка непоправна втрата!

— Телеграма! — сказав, увійшовши, служник і на підносі передав Штрому папірець.

“Звичайно! — подумав директор. — Мабуть, це повідомлення про те, що слона вбито… Телеграма з СРСР? Москва? Дивно! Від кого б це?..”

“Берлін цирк Буша директорові Штрому

Тільки що прочитав газеті телеграму втечу слона крапка Просіть негайно поліцію скасувати наказ вбивство слона крапка Нехай один з ваших службовців перекаже слонові таке дві крапки лапки Сапієнс Вагнер прилітає Берлін верніться цирк Буша крапка лапки Якщо не послухає кома можете розстріляти крапка Професор Вагнер”.

Штром ще раз перечитав телеграму.

“Нічого не розумію! Професор Вагнер, очевидно, знає слона, якщо вказує в телеграмі його колишню кличку Сапієнс. Але чому Вагнер сподівається, що слон повернеться, дізнавшись про приїзд професора в Берлін?.. Так чи інакше, але телеграма дає маленький шанс на врятування слона”.

Директор почав діяти. Не без труднощів йому пощастило умовити поліцей-президента “припинити воєнні дії”. До слона негайно відправили на аероплані Юнга.

Як справжній парламентарій, Юнг помахав білою хусткою і, підійшовши до слона, сказав:

— Високошановний Сапієнс! Професор Вагнер шле вам привіт. Він їде в Берлін і хоче вас бачити. Місце зустрічі — цирк Буша. Заявляю вам, що жодна людина вас не зачепить, якщо тільки ви повернетесь.

Слон уважно вислухав Юнга, подумав, потім підхопив його хоботом, посадив собі на спину і розміреною ходою вирушив у дорогу, знову на північ, до Берліна. Так Юнг опинився в ролі заложника і охоронця: ніхто не насмілиться стріляти в слона, бо на його шиї сидить людина.

Слон ішов пішки, а професор Вагнер із своїм асистентом Денисовим летів у Берлін на аероплані, тому прибув раніше за нього і негайно ж пішов до Штрома.

Директор уже одержав телеграму про те, що Хойті-Тойті, як тільки почув про Вагнера, знову став покірним і слухняним і йде в Берлін.

— Скажіть, будь ласка, при яких обставинах ви придбали слона і що ви знаєте про його минуле? — спитав Вагнер директора.

— Я купив його в якогось містера Нікса, торговця пальмовою олією та горіхами. Містер Нікс живе в Центральній Африці, на Конго, недалеко від міста Матаді. За його словами, слон сам прийшов до нього одного разу, коли його діти гралися в саду, і почав показувати незвичайні фокуси: піднімався на задні ноги і танцював, жонглював паличками, ставав на передні ноги і, впираючись бивнями в землю, піднімав задні і при цьому так кумедно махав хвостом, що Ніксові діти качались по лузі від сміху. Вони назвали слона Хойті-Тойті, що по-англійськи, як вам, напевне, відомо, означає “пустотливий, жвавий”, а іноді й вигук — щось схоже на “от так-так!”. До цієї клички слон звик, і ми лишили її, коли придбали слона. Ось і документи про купівлю. Все цілком легально, і навряд щоб можна було заперечити цю угоду.

— Я не збираюся сперечатися з вами за цю угоду, — сказав Вагнер. — А слон не має якихось особливих прикмет?

— Має. На голові в нього великі рубці. Містер Нікс припускав, що це сліди від ран, заподіяних слонові під час полювання на нього. Тубільці ловлять слонів досить-таки варварським способом. А оскільки ці шви трохи псували його вигляд і могли викликати в публіки неприємне відчуття, то ми надівали йому на голову спеціальну шапочку, гаптовану шовком і оздоблену китичками.