Хойті-Тойті: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Шміт подивився на годинник і збентежено знизав плечима: слон цілком правильно вказав час.

Наступним номером було читання. Поводар розклав перед слоном великі картини, на яких були зображені всілякі звірі. На інших аркушах картону були зроблені написи: “лев”, “мавпа”, “слон”. Слону показували зображення звіра, а він вказував хоботом на картон, на якому було написано відповідну назву. І жодного разу не помилився. Шміт пробував змінити умови вправи: вказував слонові на слова, примушував знайти відповідне зображення. Слон і це виконав безпомилково.

Нарешті перед слоном розклали азбуку. Добираючи літери, він повинен був складати слова і відповідати на запитання.

— Як тебе звати? — запитав професор Штольц.

“Тепер Хойті-Тойті”, - відповів слон.

— Як це “тепер”? — спитав у свою чергу Шміт. — Виходить, раніш тебе звали інакше? Як же тебе звали колись?

“Сапієнс”, - відповів слон.

— Може, що й Гомо сапієнс?[1] — розсміявшись, зауважив Штольц.

“Можливо”, - загадково відповів слон.

Потім він почав вибирати хоботом літери і склав з них слова:

“На сьогодні досить”.

Розкланявшись на всі боки, Хойті-Тойті пішов з арени, незважаючи на протестуючі вигуки поводаря.

Під час антракту вчені зібрались у курильній кімнаті, розділились на групи і почали жваву розмову.

В найдальшому кутку Шміт сперечався з Штольцом.

— Ви пам’ятаєте, шановний колего, — мовив він, — яку сенсацію викликав у свій час кінь на ім’я Ганс? Він добував квадратні корені і виконував інші складні обчислення, відбиваючи копитом відповідь. А вся справа зводилась, як з’ясувалося потім, до того, що власник Ганса видресирував його так, що він відстукував копитом, підкоряючись прихованим сигналам хазяїна, в лічбі ж він розумівся не більше, ніж сліпе цуценя.

— Це тільки припущення, — заперечував Штольц.

— Ну, а досліди Торндайка та Йоркса? Всі вони ґрунтувались на утворенні в тварин природних асоціацій. Перед тваринами ставили ряд ящиків, причому тільки в одному з них був корм. Цей ящик, наприклад, міг бути другим праворуч. Якщо тварина угадає ящик з кормом, то кормушка автоматично відкривається і тварина дістає їжу. У тварин таким чином мусить виробитись приблизно така асоціація: “Другий ящик праворуч — їжа”. Потім порядок ящиків змінюється.

— Сподіваюсь, ваш кишеньковий годинник не має кормушки? — з іронією спитав Штольц. — Чим же ви в такому разі пояснюєте цей факт?

— Але ж слон і не зрозумів нічого в моєму годиннику. Він тільки підніс до очей блискучий кружок. А коли почав підбирати цифри на картонках, то, очевидно, слухався непомітних для нас вказівок поводаря. Все це фокуси, починаючи з того, що Хойті-Тойті “виправив” поводаря, коли той помилився в обчисленні довжини слона. Умовні рефлекси, і більше нічого!

— Директор цирку дозволив мені залишитися з моїми колегами після закінчення вистави і проробити з Хойті-Тойті ряд експериментів, — сказав Штольц. — Сподіваюсь, ви не відмовитесь взяти в них участь?

— Звичайно, візьму, — відповів Шміт.

II. НЕ СТЕРПІВ ОБРАЗИ

Коли цирк спустів і величезні лампи, крім однієї, що висіла над ареною, були погашені, Хойті-Тойті знову вивели. Шміт зажадав, щоб поводар не був присутнім під час експериментів. Маленький чоловічок, який уже скинув фрак і одягся в фуфайку, знизав плечима.

— Ви не ображайтесь, — сказав Шміт. — Пробачте, не знаю вашого прізвища…

— Юнг, Фрідріх Юнг, до ваших послуг…

— Не ображайтесь, пане Юнг. Ми хочемо обставити вправи з слоном так, щоб не було ніякої підозри.

— Будь ласка, — сказав поводар. — Покличете мене, коли треба буде відводити слона. — І він попрямував до виходу.

Вчені розпочали експерименти. Слон був уважний, слухняний, безпомилково відповідав на запитання і розв’язував задачі. Те, що він проробляв, було дивовижним. Ніякого дресировкою і ніякими фокусами не можна було пояснити його відповідей. Доводилось припустити, що слон справді має незвичайний розум, майже людську свідомість. Шміт, уже наполовину переможений, сперечався тільки через упертість.

Слонові, мабуть, набридло слухати цю нескінченну суперечку. Він раптом спритно простягнув хобот, витяг з кишені в жилеті Шміта годинник і показав його власникові. Стрілки стояли на дванадцятій. Повернувши годинник, Хойті-Тойті підняв Шміта за комір і проніс через арену до виходу. Професор несамовито зарепетував. Його колегії засміялися. З проходу, що вів до конюшень, вибіг Юнг і почав кричати на слона. Але Хойті-Тойті не звертав на нього ніякісінької уваги. Виставивши Шміта в коридор, слон багатозначно подивився на вчених, що лишилися на арені.

— Ми зараз підемо, — сказав Штольц, звертаючись до слона, мов до людини. — Будь ласка, не хвилюйтесь.

[1] Sapiens (лат.) — розумний, мудрий. Homo sapiens — “розумна людина” — наукова назва людини, яка за класифікацією належить до класу ссавців.