Велика, більша й найбільша: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Пригода перша

Інколи, гуляючи варшавськими вулицями (наприклад, вулицею Пєнкною) чи парками (наприклад, парком Уяздовським — “біля лебедя”), ви можете зустріти двох осіб.

Ідуть собі разом, як приятелі, і або розмовляють, або ні. Це залежить від того, чи хочеться їм розмовляти, чи навпаки, мовчати.

Одна з тих осіб зветься Іка. Насправді такого імені немає. Та коли зважити, що хтось не так давно мав клопоти з літерою “р” і замість “граматика” казав “гламатика”, а замість “Ірка” — “Іка”, то все стане зрозуміле. А що й сама Іка вважає дуже гарним своє ім’я, то й ми мусимо з тим погодитися.

Іка — особа поки що не дуже висока. Одначе встановлено, що росте вона з швидкістю одного сантиметра на і місяць, тобто дедалі вищає. Щоправда, в наші часи це не така вже й показна швидкість, але Іці, зрештою, цього вистачає.

Так от, хоч вона — особа й не дуже висока, проте весела. Очі в неї темніші від волосся, брови — темніші від очей, ніс трохи кирпатий, а підборіддя округле, і над ним, коли вона всміхається, видно з лівого боку веселу ямочку.

Друга особа зветься Горошок.

Горошок — це не ім’я і не прізвище, а лише прізвисько. Не таке прізвисько, за котре люди ображаються, а таке, до якого звикають. Спершу Горошкові було неприємно почути про себе:

— У нього ніс, як горошок!

Але що вдієш? Ім’я причепилося. Всі ніби змовилися: Горошок та Горошок. Ніс із горошини став квасолиною, з квасолини — картоплиною, з картоплини — звичайним собі носом, а прізвисько Горошок так і залишилося. Горошок з тим примирився і часом, забуваючись, говорив, наприклад, новому вчителеві, що його звуть Горошок. Через це траплялись непорозуміння, бо в класному журналі стояло зовсім інше ім’я і прізвище, але кінець кінцем учитель починав казати “Горошок”.

Горошок — старший і більший від Іки. Власне настільки, щоб брати її за руку, коли вони переходять гомінку вулицю. Слід, однак, визнати, що він теж невисокий (хоч і вищий за Іку), і очі в нього теж карі. Зате підборіддя не таке округле, волосся темніше, ніж у Іки, а замість ямочки в нього на щоці дві складки, зовсім як у дорослого чоловіка. І взагалі він серйозніший од Іки, бо запевняє: йому треба все обміркувати.

Можливо, так воно і є. Але не завжди. Принаймні, здибавшися з друзями на вулиці чи в парку, ви часто можете чути, як вони голосно сміються.

Горошок та Іка — приятелі. Мешкають вони в одному будинку і на одному поверсі. Кожний з них має свої справи, свої години навчання та розваг, уроків та гри. А проте вони бачаться щодня. Удвох гуляють: часто ходять разом до кіно або театру. Звичайно, на ранки.

На вечірні вистави вони відпускають батьків.

— Не слід утручатися в їхні справи, — каже Горошок.

— Звичайно, — погоджується Іка.

Тут панує згода як між Горошком і Ікою, так і між ними та їхніми батьками. Як кажуть, “кожен має свої права і свої обов’язки”.

Все це чудесно, але нема чого приховувати — не завжди так буває. Часом трапляються прикрощі. Прикрощі трапляються в кожного: невдача в школі, непорозуміння вдома, пляма на сумлінні, подерта сорочка чи розбите коліно. Але ж це життя, і нема чого особливо журитися. Тим більше, коли є приятель, готовий допомагати. Наприклад, Горошок допомагає Іці розв’язувати задачі, які не люблять збігатися з відповіддю, а Іка Горошкові — зашивати волейбольного м’яча, який легко лопає по швах.

Прикладів можна було б навести багато, але я не маю на це ні місця, ні часу. Адже нам треба розповісти про важливіші справи.

Звичайно, Горошок та Іка — живі люди, а в житті буває всяке. Далеко не завжди й не в усьому вони погоджуються, але це може навіть і непогано, бо що то за дружба, коли один тільки наказує, а другий тільки слухає?

От хоч би такий приклад. Коли вони почали дружити, Горошок сказав:

— Ти, Іко, повинна мене слухатись, бо я хлопець.

Але Іка не згодилась:

— А це чому?

Горошок обурився:

— Бо я хлопець, і до того ж я старший!

— А я, — сказала Іка, — дівчинка, і до того ж я молодша. То й що?

Горошка така сміливість збентежила.