В зоряні світи: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Світло… є.

— Там є світло? — зрадів Плугар. — Чудово! Тоді давай твого ліхтаря, Михайло налагодить наші та будемо перебазовуватись. А може, нам удасться його повернути й сюди…

Ольга не витримала, схлипнула, закриваючи рот долонею, а тоді, наче її прорвало, заридала.

— Що з тобою? — підвівся Плугар. — Ходи до мене! — він встав і простяг руки. Крізь сльози Ольга бачила, що то жести сліпця. І вона заплакала ще дужче.

— Та що з вами, Олю? — підвівся й Загорський.

Вони стояли такі безпорадні, і Ольга притиснулась до батька.

— Я скажу вам відверто, — заговорила Ольга, — бо не можна гаяти й хвилини: у вас пошкоджено зір!..

— Тобто як це пошкоджено? — спитав Мілько.

— Що ти маєш на увазі? — стиснув її лікоть Плугар.

— У вас тимчасова втрата зору. Світло тут є, і скрізь є, ліхтарі діють, а ви не бачите, — випалила Ольга. — Не хвилюйтесь, це на нервовому грунті, медицина знає багато таких випадків…

Плугар, Загорський і Мілько немов остовпіли. Мовчали, тільки важко дихали. На скронях у них заблищали краплинки поту.

— Сядьмо, — нарешті сказав Плугар. — Обміркуємо.

Збуджена, знервована Ольга приступила до збирання анамнестичних[4] даних.

— Скажіть, як це сталося — відразу чи поступово?

— Я ж тобі вже казав, Олю, що світло згасало поступово…

— А мені здавалося, — вставив Загорський, — що були й спалахи. Пригасало-пригасало, а тоді й спалахувало на коротку мить.

— А я спав, — сказав Михайло. — Прокинувся — темно.

— Головні болі є?

— Та ніби є… — невпевнено сказав Плугар.

— А у вас, Загорський?

— Наче немає.

Він почав обмацувати свою голову, втоплюючи пальці в густу шевелюру. Ольга замислилась. А що коли це якісь незнані селенітські мікроби? А може, це світло шкідливе? Тоді чому ж на неї воно не подіяло, адже вона не менше за них дивилася на нього?

— Очі болять?

— Ні, — сказав Загорський.

— І в мене не болять, — підтвердив Плугар.

У Мілька теж не боліли.

Ольга болісно збирала думки. Ясно одне: і на батька, і на Миколу, і на Михайла діяв той самий фактор. А хіба вона не в цих же умовах? У всіх же спільне, однакове становище! А чи зовсім однакове?

Загорський протирав очі кулаками.

— Не треба, Колю, — з ніжною співчутливістю торкнулася його руки Ольга. — Це не допоможе. Тут щось інше… інше…

Погляд її знову впав на відкриту батькову голову.

[4] Анамнез — розпитування хворого з метою постановки діагнозу.