В зоряні світи: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Іван Макарович подивився на нього, ніби щось зважуючи, а тоді продовжував:

— Розкрию вам одну таємницю… Зараз проходять випробування ще одної космічної ракети. Не за горами той час, коли й вона полетить, як ви кажете, в зоряні світи… Екіпаж її, наскільки мені відомо, повністю ще не вкомплектований.

Селенограф просяяв.

— Ну, що ж! — осміліло вигукнув він, розводячи руками. — Розумію, це таке діло… Тоді дозвольте… — він несподівано рвучко обняв і поцілував Плугаря. — Бажаю вам щастя!

Іван Макарович не встиг і подякувати, як той уже був за дверима.

Цей візит схвилював ученого. Якось гостріше усвідомив, що прощається з Землею… Прощається? Іван Макарович знову сів у крісло, замислився. Звичайно, може трапитись, що сліпий випадок зруйнує найточніші розрахунки, зроблені колективом науковців. Але Плугар готовий до всього. Хіба це не найвище щастя — віддати своє життя в ім’я вітчизняної науки?

Підійшов до книжкових стелажів, Що займали всю стіну. Тисячі книжок — людські думки покладені на папір! Галілей, Джордано Бруно, Копернік, Ломоносов, Ціолковський… Які великі уми мріяли про міжпланетні подорожі! А скільки написано про це фантастичних романів… Час ішов, наука розвивалася, і тепер ось фантазія стає дійсністю. Людина справді вирушає в зоряні світи!

До кабінету швидко зайшла дівчина. її некрасиве обличчя, всіяне веснянками, зашарілося, густе русяве волосся, що спадало на плечі, розсипалося. Раз у раз різким рухом голови вона закидала його назад. Легенька біла сукня м’яко спадала їй на міцний стан.

Іван Макарович, посміхаючись, пішов їй назустріч.

— Ну що, все гаразд, Олю?

— Все, тату! Як бачите, я вже встигла й переодягтися.

— Медикаменти перевірила за списком?

— Так.

— Інструментарій?

— Теж.

— Добре, — задумливо промовив Плугар. — Я тобі вірю. Прошу тільки врахувати свої емоції… Контролюй себе, Олю. Момент дуже важливий.

— Тату, я цілком усвідомлюю важливість моменту… — вона злегка взяла його під руку і повела до вікна. — Не хвилюйтесь за мене. Подивіться краще, як чудово розцвів сад!

— Уяви собі, що я вже звернув на це увагу!

— Оце здорово! — засміялася дівчина. — Значить, усі турботи приготування лишилися позаду?

— Майже так.

Іван Макарович підійшов до великого глобуса, що стояв на тумбочці біля вікна, знічев’я покрутив і замислено подивився на його зовсім чисту — без єдиної позначки — сторону. Місяць завжди повернутий до Землі одним боком, і ще жодна людина не бачила, що там, на його другій півкулі, на оцій білій плямі.

— Хотілося б і мені побачити цю білу півкулю, — сказала Ольга.

— Це добре, дочко, що тобі хочеться якомога глибше пізнати світ… Але я ще й досі не можу заспокоїтись, що ти летиш на Троянду!

— Не треба, тату… Ви ж самі казали, що Троянда — це околиця Землі! За два роки її існування була всього одна аварія! Та й то ж через випадок… А тепер я лечу з вами, так що… я цілком спокійна.

І все-таки у глибині душі Плугар тривожився за дочку. Правда, відрядження, на штучний супутник Землі, поетично названий Трояндою космосу, Ольга добилася сама. Туди потрібен ще один лікар, і вона пройшла по конкурсу. Одно непокоїло Івана Макаровича: а що як комісія потурала їй, зважаючи на авторитет батька? Наче здогадуючись про ці думки, Ольга підкреслювала йому суворість і об’єктивність членів комісії.

— І чого ти так рвешся із Землі, Олю?

Ольга тільки зітхнула. Запізно батько цікавиться доччиними справами. Ракета заступила йому не те що сім’ю — цілий світ! І це зрозуміло. Але не буде ж вона тепер розповідати про своє невдале кохання, про те, що ЇЇ збуджена енергія шукає виходу, що душа її прагне якихось незвичайних подвигів! Хай говорить про неї радіо, нехай пишуть газети, фотографують кінооператори… Хай звучить її ім’я!

— Та що ж, на Троянду багато хто літав, — сказала після паузи. — От політ на Місяць — це інша справа. Це ж вперше в моєму житті!

Батько усміхнувся:

— Цей політ перший не тільки в твоєму житті, Олю, а навіть у житті всього людства! Мабуть, через це доведеться виступати на прес-конференції, а я страх, як не люблю.