Твори в п'яти томах. Том V: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Олд-Бой плюнув ще раз:

— Та працюй уже, хай йому чорт!..

А коли Сашко розсипав зерно тонким шаром по столу під генератором, у дверях показалася Люка. Дивно, вона не принесла кролика… Більше того, вона звернулася просто до Сашка, наче не помічаючи Олд-Боя:

— Сашко, тільки ти не затримуйся. Після тебе мені треба ще опромінити кролика, бо інакше я не зможу їхати.

Олд-Бой зціпив зуби.

Сашко відповів, не одриваючись від роботи:

— Рівно п’ятнадцять хвилин, більше мені не треба. Потім твій кролик, а тоді вже буде Петрова черга… чи Богданова, не пам’ятаю. Та вони влаштуються самі. Отже, встигнемо без запізнення. А ти…

Далі Олд-Бой не слухав. Він поривчасто вийшов з лабораторії, обіцяючи собі надалі ніколи не піддаватись улесливим карим очам, що вміють так чудово дивитися і обтуманювати людей, як їм забажається.

— Оце попрацював на самоті, дайбл, тобто чорт лисий, — бурчав він. — Ну й дівчина… навколо пальця обвела — “дозвольте побути з вами, поки ви працюватимете на скерованому двобічному зв’язку? Це ж так цікаво, що я навіть од Сашкової пропозиції відмовилась”. А ти й розтав, дурню! Тьху! — виплюнув він недокурок сигарети, тільки тепер відчувши, що той уже припалює йому губи.

Він пройшов повз заглибленого в свої думки Богдана, що, напевно, обмірковував за звичкою якісь світові проблеми, сидячи в кріслі в кімнаті відпочинку.

— Ходімо, Богдане, — сказав Олд-Бой. — Вони вже встигли нас випередити.

— Хто? — підхопився Богдан. Чесна, справді простодушна людина, він і не підозрював, що Олд-Бой устиг полагодити генератор, а тим більше, що ним уже користуються підступні приятелі. — Хто встиг випередити? — повторив він, блимаючи широко розплющеними очима.

— Сашко й Люка, — з гіркотою відповів Олд-Бой. — Та йди, я тобі все розповім.

І вони вийшли з будинку, з вікна якого, мабуть, на них поглядали веселі, лукаві очі жартівливої дівчини…

Проте чи не час уже розповісти точніше й конкретніше, хто такі наші герої та що вони всі роблять коло одного генератора? І чому сперечаються, аби мати можливість попрацювати довше?

Насамперед маленьке застереження: нічого надзвичайного тут не було. Все йшло цілком закономірно й просто. Навіть дуже просто.

В місті було чотири науково-дослідних інститути: електротехнічний, сільськогосподарський, харчовий і біологічний. Різні інститути, з різними роботами й напрямками. Але з’ясувалося, що найцікавіші наукові досягнення в наш час відбуваються саме на стику різних наук — фізики й хімії, фізики й біології тощо. І сталося так, що певна галузь дослідницької роботи згуртувала навколо себе представників цих чотирьох наукових інститутів. Науковці зрозуміли, що їм найкраще працювати разом. Так утворилася бригада.

А галузь її роботи важкенько було б визначити однією короткою фразою. Взагалі чотири наукових працівники, представники чотирьох науково-дослідних інститутів, працювали з ультракороткими хвилями. Кожен з них робив своє, — але всі досліди було скеровано на одне: вивчення властивості тих хвиль. Ці властивості можна було використати і в сільському господарстві, і в біології, і в харчовій промисловості, ну, певна річ, і за прямим, так би мовити, їх призначенням — для потреб зв’язку.

Отож біологічний інститут цікавився впливом ультракоротких хвиль на живі організми, цікавився тими змінами, що виникають внаслідок опромінювання ультракороткими хвилями живих істот. Можливо, це дало б основу для створення такого напрямку нової науки, як радіобіологія.

Харчовий інститут цікавився тим, що ультракороткі хвилі за певних умов убивають геть усі бактерії — в тому числі і гнильні. Отже, опромінюючи ультракороткими хвилями той чи інший продукт і вбиваючи таким чином у ньому бактерії, можна було досягнути важливого ефекту: продукт довгий час не псувався, все одно, як законсервований. А це провіщало революцію в консервній промисловості.

Сільськогосподарський інститут обрав завданням опромінювати ультракороткими хвилями насіння — зерно для посіву. Адже за певних умов опромінене зерно сходило швидше від звичайного, проростало буйніше. І, крім того, від опромінювання ультракороткими хвилями гинули всі шкідники.

Зрештою, електротехнічний інститут, власник цілої лабораторії й генератора ультракоротких хвиль, природно, цікавився використанням їх у галузі зв’язку, а зокрема — для сталого і скерованого двобічного зв’язку на малій відстані. Тут було велике поле для досліджень.

Все це в принципі було вже відомо. Але — тільки в принципі. Бо ніде ще не було поставлено широко розгорнутих дослідів, що з’ясували б спірні питання відразу по всіх галузях. І вперше в науковому житті цілого світу зібралася й працювала така своєрідна об’єднана бригада, чотири експериментатори біля одного генератора. Що це були за люди?

Височенний харчовик Богдан на довгих ногах, якому немовби й самому було незручно, ніяково за свій зріст і довгі худі руки, що висіли вздовж тулуба.

Агроном Сашко був протилежністю Богдана. Невисокий, стрункий, меткий, він справляв враження доброго спортсмена. Сашко любив човен, любив воду, сонце. Любив усю природу, матір усього живого. Засмагле тонке обличчя, немов вирізьблене вправним майстром-скульптором, легка хода, спритні рухи — все це привертало до Сашка увагу, зокрема жінок.

Біолог Люка… про неї слід сказати окремо. Кароока, з великою шапкою золотого волосся, життєрадісна, сміхотлива, весела Люка даремно намагалася сховати свою життєрадісність за великими роговими окулярами. Власне, дівчину звали просто Любою. Але Сашко незабаром після знайомства з нею сказав, що ім’я Люба не пасує їй, бо воно надто звичайне для такої чудової дівчини. Він пояснив, що її обличчя наче випромінює якесь дивне світло, світло чарівності. І запропонував називати її надалі не Любою, а Люкою, бо це ім’я у грецькій чи якійсь іншій мові означає щось світле. Всі охоче погодилися, а сама Люка… і їй, скажемо чесно, це було навіть приємно.

Не будемо нескромними, не говоритимемо нічого про те враження, яке взагалі справила Люка на трьох молодиків, тільки-но з’явилася в лабораторії.

Нарешті, кремезний Олд-Бой: що то за дивне їм я? Власне, цього товариша раніше називали Петром, а згодом, коли він сконструював складний генератор ультракоротких хвиль, Петром Микитовичем. У нього була велика колекція різноколірних квитанцій, що їх чи не з дитинства діставав від радіоаматорів-короткохвильовиків усіх країн світу; чи не з дитинства він захопився й англійською мовою, до ладу й не до ладу вживаючи англійські слова, а найчастіше олд-бой, тобто старий — так він звертався до товаришів. Тому друзі прозвали його Олд-Боєм. І ніхто із знайомих уже не дивувався, коли він охоче відгукувався на це ім’я.

Олд-Бой був у бригаді найповажнішою людиною не тільки тому, що йому було майже тридцять років, отож, був найстаршим. Не в тому річ. Кожен з бригади трохи знав про ультракороткі хвилі й їхні властивості і вмів при потребі обходитися з генератором, але хто ж міг у цій галузі розуміти більше від Олд-Боя, спеціаліста-радіотехніка, зв’язківця з великим стажем. Отже, саме Олд-Бой, колишній Петро Микитович, незаперечно й авторитетно стежив за станом генератора. І водночас провадив свої власні дослідження в галузі керованого зв’язку, того самого зв’язку, прихильність до якого так влучно й підступно використала для своїх потреб кароока Люка…

2. ОЛД-БОЙ ДІЛИТЬСЯ СВОЇМИ ДУМКАМИ