Злочинна цивілізація: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Лікарня? — здивувався охоронець і, обернувшись до чотириста другого, посміхнувся. – Чому ти гадаєш, ніби це лікарня?

— Мені так здалося.

— А насправді не так. Це в’язниця.

Чотириста другий згадав свій сон про забитого чоловіка. Чи те йому наснилось, чи згадалось? У відчаї він вигукнув:

— У чому мене звинувачують? Що я накоїв?

— Довідаєшся потім.

— Коли?

— Коли сядемо, — мовив охоронець. — А тепер приготуйся до зборів.

І подався геть. Чотириста другий сів на ліжко, силкуючись зосередитись. Дещо з’ясувалося. Він у тюрмі, яка має виконати посадку. Що це означає? Чому це тюрма літає? І що це за збори?

Те, що трапилось далі, чотириста другий пам’ятав дуже невиразно. Спливло бозна-скільки часу. Він сидів на ліжку, намагаючись скласти докупи все, що він знав про себе. Йому здалося, що десь бамкнув дзвін. Двері його камери розчахнулися.

Навіщо? Що це означає?

Чотириста другий підійшов до дверей і визирнув у коридор. Він поривався вибігти, але страшно було втратити безпечний затишок камери. Він чекав, поки прийшов охоронець.

— Не бійся, — мовив він, — ніхто не заподіє тобі лиха. Йди прямо коридором.

Охоронець легенько підштовхнув його. Чотириста другий рушив коридором. Він бачив, як розчиняються двері інших камер і з них теж виходять чоловіки. Спершу це був вузенький струмок, але дедалі дужче він починав скидатися на людський потік. Майже всі були приголомшені, ніхто не говорив. Чулися тільки вказівки охоронців:

— Проходьте вперед, не затримуйтесь, рухайтесь далі.

Їх завели до великої круглої зали. Огледівшись довкола, чотириста другий побачив, що приміщення оперезував балкон, на якому через кожні кілька метрів стояли озброєні охоронці. Вони здавалися недоречними: розгублені й налякані чоловіки не збиралися бунтувати, «І все-таки, — думав він, — ці похмурі охоронці були своєрідним символом, нагадуючи людям, які нещодавно проснулися, про найважливіший факт їхнього життя: вони — в’язні».

Через кілька хвилин на балкон вийшов чоловік у темній уніформі. Він підняв руку, закликаючи до уваги, хоча в’язні вже й тик прикипіли до нього очима. Дарма що не було видно мікрофонів, його голос лунко загримів у залі.

— Це настановча бесіда, — почав він. — Слухайте уважно й затямте все, що я вам скажу. Ці відомості будуть украй важливі для вашого подальшого існування.

В’язні аж очі видивилися. Чоловік провадив далі:

— Всі ви протягом останньої години прокинулися в камерах і виявили, що не пам’ятаєте свого попереднього життя — забули навіть власні імена. Вам залишено тільки мізерний обсяг загальних уявлень, достатніх хіба для того, щоб не відірватися від дійсності.

До цих знань я не додам нічого. На Землі всі ви були запеклі й розбещені злочинці, найнікчемніші людці, які втратили будь-яке право на милосердя держави. У менш просвічені часи вас би скарали на горло. Нині ж лише засилають.

Промовець простяг перед себе руки, вгамовуючи гомін, що покотився залою.

— Усі ви злочинці, — мовив він. — Спільне у вас одне: нездатність коритися основним обов’язковим правилам людського співжиття. Без цих правил цивілізація існувати не може. Порушивши їх, ви скоїли злочини проти людства. Тому людство відкинуло вас. Ви — палиці в колесах цивілізації, тому вас засилають на планету, де правлять такі, як ви. Там ви можете мати свої закони і по них умирати. Там свобода, якої ви прагли; нестримна свобода, що руйнує себе, мов ракова пухлина.

Промовець витер чоло й пильно поглянув на в’язнів.

— Попри все, — провадив далі, — декого з вас можуть навіть реабілітувати. Омега — планета, до якої ми наближаємося, — це ваша планета; там урядують в’язні. У тому світі ви зможете все розпочати знову, вам ніхто не колотиме очі, ніхто не дорікне! Ваше колишнє життя забуто. Не пробуйте пригадати його. Такі спогади тільки підживлять ваші злочинні нахили. Вважайте, що, прокинувшись у камерах, ви народилися вдруге.

Ці повільні, виважені слова діяли мов гіпноз. Чотириста другий слухав, дивлячись на бліде чоло промовця, а все довколишнє ніби повив туман.

— Для нового світу, — провадив той, — ви народжені вдруге, але вам залишено необхідне уявлення про гріх. Без цього ви не могли б опиратися злу, притаманному вашій натурі. Запам’ятайте: ні повернутися, ні втекти звідти неможливо. Вдень і вночі в небі над Омегою чатують патрульні кораблі, устатковані найновішою променевою зброєю. Ці кораблі знищать геть усе, що підніметься вище п’ятиста футів над поверхнею планети, — ще жодному в’язневі не вдалося подолати той бар’єр. Отож пам’ятайте мої слова. Бо вони — основа законів, яким підпорядковане тепер ваше життя. Поміркуйте над ними. А зараз готуйтеся до посадки.

Промовець пішов з балкона. Ще якийсь час в’язні тупо дивились на те місце, де він стояв. Потім залою прокотився несміливий гомін розмови. Та за мить він стих. Не було про що говорити. Позбавлені пам’яті про минуле, в’язні не мали на чому грунтувати свої плани щодо майбутнього. Вони не могли обмінятися думками чи враженнями, бо, щойно усвідомивши себе, власне, й не мали їх.

Вони просто мовчали — неговіркі чоловіки, які занадто довго були в одиночному ув’язненні. Охоронці на балконі застигли немов далекі й безликі статуї. Потім підлога зали ледь чутно задрижала.

Дрижання повторилося, а потім перейшло у виразну вібрацію. Чотириста другий відчув, що поважчав, немов якийсь невидимий тягар навалився йому на голову й плечі.