ЯК ГОРІХ!
(ТРИМАЙТЕ ЙОГО, ТРИМАЙТЕ!!!
РУКИ!!! РУКИ! НЕ ДИВІТЬСЯ В ОЧІ!!! АНДРІЮ, АНДРІЮ! ЦЕ НЕ ТИ!!!)
І-ГА-ГА! І-ГА-ГА!
КІСТЯНА МОЯ НОГА!
ТВОЄ ГОРЛО ПРОСТРОМЛЮ!
ТВОЄ ЛИЧКО ОБПЛЮЮ!
А ТЬФУ НА ТЕБЕ! А ЩОБ ТЕБЕ!!! А ТЬФУ! А ТЬФУ! А...
(...imperat tibi Deus Spiritus Sanctus...)
А ТЬФУ! А ТЬФУ! ГА-ГА-ГА! НЕ ВРЯТУЄ! НЕ ВРЯТУЄ! ГА-ГА-ГА! УБ’Ю! ЗАРІЖУ! ЗАДУШУ! ЗА...
Хором:
(IMPERAT TIBI MAJESTAS CHRISTI, AETERNUM DEI VERBUM, CARO FACTUM...)
А ЗАРАЗ БУДЕ СМЕ-Е-Е-ЕРТЬ!!!
(ERGO, DRAGO MALEDICTE ET OMNIS LEGIO DIABOLICA, ADJURAMUS ТЕ PER DEUM...)
Я ТЕБЕ БАЧУ! Я ТЕБЕ ЧУЮ! КРОВ ПОГАНА! СМЕ-Е-ЕРТЬ!
(...VIVIUM, PER DEUM...)
ВИП’Ю!!! СЕРЦЕ ВИРВУ!!! КРОВ ВИП’Ю!!! СЕРЦЕ ВИРВУ!!! ВИП’Ю... ВИРВУ!!! Вип’ю...! Вирву!.. Вип’ю... Вирву... Ви...
(...VERUM, PER DEUM...)
П’ю... Ви... Рву...
(...SANCTUM, PER DEUM...)
П’ю... Рву...
(VADE, SATANA!!!)
Воду із річки... Квіти на лузі...
(Sanctus, Sanctus, Sanctus...)
Ага. Водичка. Хлюп-хлюп. Квіточки. Нюх-нюх. Нюх. Квіточки. Кольоровенькі... Нюх-нюх... нюх... пххх... пхх... апп... апп... апчхи-и-и!!
(Amen.)
А голос читає. Тишу. Книга під ним — стара. Загублена правда, німі письмена. Шепоче крикливо беззубим ротом. Язик все ворушиться, мокрий (зміїний?). І тиша слизька виповзає з глибин. Вода у вухах. Й озерні змії. Холодні рибини повз нього пливуть голічерева, мацають тіло. Губами торкають. Нестерпно бридкі. Очі банькаті — мутні і мулькі. Слизом покриті. У риб катаракта. Риби — як світ — старі. Риби — як ти— сліпі.
19
Потім Андрій почав вигицувати гопака (чи що воно за пекельний танець!) — незважаючи на те, що його тримали четверо здоровенних мужиків. Він сичав і гарчав, плювався і пирскав словесною отрутою, скаженів і звивався, немов гадина в руках у хлопчиська. Далі з його рота полились якісь беззмістовні фрази, окремі слова, пересипані багатством найдивовижніших звуків. До писку, плачу, гарчання і кукурікання додалося вороняче каркання, потім — зміїне сичання, а в кінці з його грудей вирвався жахливий, пекельний хрип.
Сатир за вікном — регоче. Давайте заграємо реквієм!