Тунель: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я ж тобі вже казала, Хоббі, що Едіт з дня на день стає дедалі чарівнішою! — по-материнському ніжно відповіла Мод, і очі її засяяли радістю.

— Таж вона була чарівна завжди!

— Звісно! Але ти не уявляєш собі, Хоббі, якою вона стає розумненькою! Вже й розмовляти береться!

— Розкажи йому історію з півнем, Мод! — озвався Мак.

— Так-так! — І Мод, щаслива, піднесена, розповіла невеличку смішну історію, в якій її донечка й півень грали головні ролі. Всі троє сміялися, мов діти.

— Я хочу скоріше її побачити! — сказав Хоббі.— Через два тижні я до вас приїду. А загалом у Буффало, кажете, нудьга?

— Deadly dull! [7] — хутко підхопила Мод.— Ох, така нудьга, Хоббі, що вмерти можна! — Вона звела вгору свої тоненькі брови, і якусь хвилю вигляд у неї був справді нещасний.— А Ліндлеї переїхали до Монреаля, ти ж бо знаєш.

— Так, дуже шкода.

— А Грейс Коссат із самої осені в Єгипті.— І Мод заходилася виливати перед Хоббі душу. Як довго все ж таки іноді тягнеться день! А які нудні бувають вечори!.. І вона жартівливо, з докором провадила:—Адже ти знаєш, Хоббі, який з Мака співрозмовник! Він забуває про мене ще частіше, ніж колись. Іноді до ночі не виходить зі свого заводу. А тепер, крім усього іншого, завів ще й цілу армію якихось експериментальних бурів, і вони день і ніч свердлять граніт, сталь, бозна-що. Біля тих бурів він ходить, як біля хворих, їй-богу, Хоббі, як біля хворих! Вони й уночі йому сняться!.. Мак гучно засміявся.

— Не заважай йому, Мод,— сказав Хоббі й підморгнув своїми білими віями.— Він знає, чого хоче. Ти ж бо, girlie [8], не ревнуєш його до якихось там бурів?

— Я їх просто ненавиджу! — відповіла Мод.— Думаєш, він поїхав би зі мною до Нью-Йорка,— провадила вона, почервонівши,— якби не мав тут справ?!

— Ну навіщо так, Мод! — заспокійливо мовив Мак.

Жартома кинутий докір Мод нагадав, однак, Хоббі про те найважливіше, що він хотів сказати Алланові. Він раптом замислився і взяв товариша за лацкан фрака.

— Слухай, Маку,— мовив він стишеним голосом, — боюся, що сьогодні ти марно вибрався з Буффало. Старий Ллойд кепсько себе почуває. Годину тому я дзвонив по телефону Етель Ллойд, але вона не знає навіть, чи вони сюди приїдуть. Просто якесь фатальне невезіння!

— Це, зрештою, можна зробити й іншим разом, — відповів Аллан, не виказуючи свого розчарування.

— Принаймні я ганяюся за ним, як чорт, Маку! Він у мене спокою не матиме, ні години! А тепер бувайте, скоро побачимось!

І за мить Хоббі вже виринув з гучним «Хелло!» в сусідній ложі, де сиділи три юні руді леді з матір'ю.

Худорлявий диригент з головою шуліки несподівано знов з'явився за своїм пюпітром, і в литаврах прокинувсь і почав стиха наростати грім. Несміливо вступили фаготи і повели ніжну, сумну мелодію, повторюючи її й посилюючи, поки скрипки її перехопили й поклали на свою мову.

Мод знову віддалася музиці.

А Мак байдуже сидів у кріслі, і груди в нього високо здіймалися від внутрішньої напруги. Як він шкодував тепер, що приїхав сюди! У пропозиції Ллойда зустрітися на коротку розмову в ложі концертної зали не було нічого незвичайного, коли зважити на дивакувату натуру цього багатого чоловіка,— у себе вдома він приймав украй рідко,— і Аллан без вагань погодився. Він ладен був навіть вибачити Ллойдові, якщо той справді занедужав. Однак Аллан вимагав надзвичайної поваги до свого проекту, велич якого часом вражала навіть його самого! З цим проектом,— він працював над ним день і ніч аж п'ять років,— Аллан звірився досі тільки двом людям: Хоббі, що вмів, коли треба, мовчати так само добре, як умів молоти язиком, коли його не зв'язувало слово, а також Ллойдові. Навіть дружині Мак нічого не сказав. Він вважав, що Ллойд повинен прибути до палацу на Медісон-сквер у будь-якому стані, хай навіть рачки! Аллан вважав, що в разі чого Ллойд повинен принаймні попередити його, перенести зустріч на інший день! Коли Ллойд цього не зробив — що ж, він, Аллан, більше не хоче мати справу з цим хворим і примхливим багатієм!

Оранжерейний затишок зали, сповненої стрімкої, трепетної музики, запахів парфумів, сліпучих потоків світла й блиску коштовного каміння, збуджував Аллана, вкрай загострював і увиразнював його думку. Мозок працював напружено й чітко, незважаючи на те, що Аллана раптом охопило неймовірне хвилювання. Його проект — це все! З ним він або піднесеться на вершину, або впаде в прірву! На досліди, на добування інформації, на тисячі підготовчих робіт він пожертвував усіма своїми статками, і якщо проект не пощастить здійснити, то завтра, сказати правду, все доведеться починати спочатку. Проект — це його життя. Аллан підраховував свої шанси, немов розв'язував алгебраїчну задачу, де кожен окремий член — результат попередніх результатів. Насамперед можна було б зацікавити проектом «Сталь-трест», який не витримав конкуренції з сибірським залізом і зазнав нечуваного застою. Трест — можна поставити десять проти одного — вхопиться за проект, або Аллан розпочне проти нього боротьбу не на життя, а на смерть. Він готовий піти в наступ на великий капітал — на всіх отих Морганів, Вандербільтів, Гульдів, Асторів, Маккеїв, Хевмейєрів, Бельмонтів, Вітнеїв і як там іще їх звуть! Треба зосередити вогонь на групі найголовніших банків! Кінець кінцем, якщо все це нічого не дасть, можна буде ввійти в спілку з пресою.

Своєї мети Аллан міг би досягти й кружним шляхом; сказати щиро, Ллойд йому зовсім не потрібен. Однак із таким союзником, як Ллойд, це — наперед виграна битва, без нього — важке просування, коли доводиться відвойовувати кожен квадратний фут території.

І Аллан, нічого не бачачи й не чуючи, приплющившії очі, вперто, до найменших подробиць розробляв план свого наступу...

Та раптом якийсь ніби трепет пробіг залою, що безмовно віддалася чарам музики. Голови почали повертатись, яскравіше замерехтіло коштовне каміння, заблищали скельця біноклів. Музика саме полинула ніжним піано, і диригент роздратовано озирнувся, бо в залі почулось шепотіння. Сталося, видно, щось таке, що мало над публікою більшу владу, ніж чари двохсот двадцяти музикантів, диригента й безсмертного композитора.

В сусідній ложі чийсь бас стишено промовив:

— На ній Рожевий діамант... із скарбниці Абдул-Хаміда... Коштує двісті тисяч доларів!

Аллан підвів погляд: у ложі навпроти було темно. Ллойд приїхав!

У темній ложі ледь виднівся всім знайомий, тонко окреслений, ніжний профіль Етель Ллойд. Її золотисто-біляві коси вгадувалися лише по невиразному мерехтінню, а на лівій, оберненій до зали скроні в неї зблискував блідо-червонуватим вогнем великий діамант.

— Ви подивіться, яка шийка, яка голівка! — рокотав по-сусідству чоловічий голос.— Ви бачили коли-небудь таку голівку? Кажуть, Хоббі, архітектор... Так-так, отой блондин, щойно він був тут, поруч...

— О, в це не важко повірити! — прошепотів інший голос із чистою англійською вимовою, і почулося тихеньке хихотіння.

[7] Смертельна нудьга! (Англ.)

[8] Дівчинко (англ.).