Повернення Тарзана: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

За добу він подолав відстань, яку п’ятдесят дикунів про йшли ледве не за тиждень, оскільки його шлях лежав по нижніх гілках дерев, над переплетінням рослинності, яке гак сповільнювало рух по землі.

Розповідь молодого мавпича цілком переконала його, що полонянка дикунів — Джейн Портер, а не якась інша жінка.

Бо в усьому лісі не було-іншої маленької білої “самочки”.

В “самцях” він упізнав тих чудернацьких людей, які заселяли руїни Опара. А долю дівчини він міг собі уявити так само виразно, як би він був її очевидцем. Коли саме її покладуть на лиховісний вівтар, він, звісно, не міг вгадати, але що врешті-решт її тендітне тіло опиниться там — у цьому він не сумнівався.

Нарешті, після нескінченного, як йому здалося, шляху Тарзан досяг вершини хребта, який оточував пустельну долину, і побачив під собою похмурі зловісні руїни міста, яке він тепер ненавидів. Розгонисте він помчав висохлою, курною, вкритою камінням землею до своєї мети.

Чи встигне він урятувати Джейн? Він усе ще сподівався.

У всякому разі, він зуміє помститися за неї. Він був такий лютий; тцо відчував у собі силу винищити поспіль мешканців жахливого міста. Наближався полудень, коли він добіг до великої скелі, на вершині якої закінчувався підземний хід до льохів та колодязів, викопаних під містом. Легко, мов кіт, він видерся грізним гранітним крутосхилом. Через мить він уже поринув у пітьму і біг довгим прямим коридором до скарбниці. Він пробіг крізь неї далі, аж до колодязя, по інший бік якого знаходилася комора зі стіною, яку можна було розібрати.

На самісінькій цямрині він на мить зупинився і раптом почув слабкий звук, що долинав з горішнього отвору. Його тонкий слух сприйняв і впізнав його — це був танок смерті перед жертвоприношенням і пісні верховної жриці. Він навіть розрізняв її голос.

Невже спів означав, що відбувається саме те, чому він хотів запобігти? Страх хвилею накотився на нього. Невже виявиться, що він спізнився на одну хвилину? Мов олень, що тікає від гонитви, він перестрибнув вузьку колодязну пащу і пробіг подальшим проходом. Біля стіни зупинився і шалено став видирати з неї каміння, квапливо прагнучи зруйнувати цю перепону якнайшвидше. Зробивши невеликий отвір, він просунув у нього голову й плечі, напружив велетенські м’язи й усім тілом провалив стіну. Каміння з гуркотом покотилося мурованою підлогою темниці.

Одним стрибком він опинився в льосі і з розгону кинувся на старовинні двері. Але тут він змушений був зупинитися.

Міцні засувки на іншому боці були призначені витримувати і дужчі натиски. Вже через мить він переконався, що всякі спроби висадити важкезні двері — марні. Йому залишалося тільки одне: інший шлях. Це означало — повернутись довгими коридорами на скелю і від неї подолати відстань півтора кілометра від міста рівниною, як і першого разу, коли він приходив у Опар разом з вазирі.

Тарзан розумів: якщо він повернеться й піде тим шляхом, то Джейн загине. Але іншого виходу не було, і він швидко повернувся й подався назад. В колодязі він знову почув монотонний спів верховної жриці. Він поглянув нагору, і побачив, що до отвору якихось метрів десять. Ця відстань здавалася йому такою незначною, що його опанувала спокуса зробити божевільну спробу стрибнути вгору і таким чином досягнути внутрішнього двору.

Якби вдалося зачепити кінець трав’яного мотузка за якийсь виступ скраю цього заманливого отвору! Щойно він подумав про це, як його осяяла інша думка. Так, він зробить що божевільну спробу! Він повернувся до зруйнованої стіни, схопив один з широких пласких каменів, прив’язав кінець мотузка і вернувся до колодязя. Потім склав мотузок кільцями на підлозі поруч із собою, взяв важку плиту обіруч, розгойдав, визначаючи напрям і відстань, і кинув важкий граніт під гострим кутом вгору, так, щоб він не впав назад в колодязь. Дійсно, плита перелетіла через край отвору, трохи зачепила його і впала назовні.

Тоді Тарзан потягнув за вільний кінець мотузка і переконався, що камінь засів нагорі міцно. Потім цупко вхопився за мотузок, відштовхнувся і опинився над темною безоднею.

Але щойно він всією вагою завис на трав’яному канаті, як відчув, що камінь почав повзти назад. З жахом він чекав наслідків, відчуваючи, що сантиметр за сантиметром спускається дрібненькими поштовхами. Гранітна плита і далі ковзала по скісному даху колодязя, наближаючись до цямрини.

Чи вона зупиниться скраю, чи вага Тарзана переважить і він порине у безмовну глибінь, а камінь впаде на нього зверху?

25

КРІЗЬ ПРАЛІС

Коротку страшну мить камінь ковзав. Тарзан чув, як він шурхотить нагорі, і відчував, як мотузок опускається дедалі нижче.

І раптом мотузок зупинився: камінь зачепився за самісінький краєчок. Тарзан обережно поліз нагору. Через хвилю його голова з’явилася над краєм отвору. На подвір’ї було порожньо. Мешканці Опара пішли дивитися на жертвоприношення. Тарзан чув голос Ля, який долинав з сусіднього подвір’я, де відбувалися релігійні церемонії. Танок уже скінчився. Зараз зведеться ніж. Тарзан не стояв на місці. Тоді, як у його голові роїлися ці думки, він чимдуж біг на голос верховної жриці.

Доля привела його до самого входу в широкий амфітеатр.

Між ним і вівтарем стояв довгий ряд жерців і жриць, які чекали на теплу кров жертви з золотими чашами в руках.

Рука Ля повільно опускалася на нерухоме тендітне тіло, яке лежало на твердому камені. Тарзанові перехопило подих. Коли він побачив обличчя тієї, кого любив, то видав звук, схожий на ридання. Шрам на чолі став яскраво-червоною смугою, очі заслала багряна пелена, і він. як могутній лев, кинувся на жерців з риканням оскаженілого самцямавпи.

Він вихопив палицю у найближчого жерця і почав молотити нею навсебіч, швидко прокладаючи собі дорогу до вівтаря.

Рука Ля зупинилася на перший звук його появи. Коли вона побачила, хто прийшов, то зблідла мов смерть. Вона так і не могла розгадати таємницю зникнення дивовижної білої людини в темниці, у якій вона його зачинила. В її наміри зовсім не входило відпускати його з Опара, тому що вона дивилася на його могутню статуру та вродливе обличчя очима жінки, а не жриці.

Вона вже склала хитоомудрий план, як розповість, що отримала одкровення з уст самого світлоносного бога і що він велить прийняти білого чужинця як гінця, якого він послав своєму народові на землю. Вона знала, що мешканців Опара це влаштує. А чужинець, вона була переконана, візьме за краще залишитися і стати її чоловіком, замість знову потрапити на жертовний вівтар.

Але коли вона пішла до нього, щоб розповісти це. то вже не знайшла його в темниці, хоч двері були міцно зачинені, як вона їх лишила. А зараз він повернувся — з-під землі — і нищив її жерців, як баранів. На мить вона так розгубилася, що забула про свою жертву. Але, перш ніж опам’яталася, високий білолиций чоловік стояв поруч, тримаючи на руках жінку, яку зняв з вівтаря.

— Ля, відійди! — гукнув він. — Ти врятувала мене тоді, і я не чіпатиму тебе. Але ні в що не втручайся і не намагайся іти за мною, інакше мені доведеться вбити й тебе.

З цими словами він пройшов повз неї до виходу в льох.

— Хто вона така? — спитала верховна жриця, вказуючи на ще не цілком опритомнілу жінку.

— Вона моя! — відповів Тарзан, годованець Великих мавп.