— Фальшивими векселями?
Едвард схопився за голову.
— Так, так! Я підробив їх. Я не знав, що мені діяти, і потрапив до рук цієї підступної людини. Я повинен був виконувати все, що вимагав Кашбарн. Спочатку він говорив, що під час суперечки побився об заклад, який хоче неодмінно виграти, і попросив мене допомогти йому. Але. кінець кінцем, я перестав у це вірити і вирішив кольє Барбари Хорткліф не віддавати.
Кашбарн прикусив губу. Потім сказав усміхаючись:
— Хіба я пішов би на те, щоб перекуповувати векселі лорда Хакслі?! До того ж він сам твердить, що вони фальшиві.
— Ви зробили це для того, щоб прибрати мене до рук! Ось чому!
— Я нічого не знаю про ці векселі і взагалі ніколи не займався такими справами. Бог свідок!
Один з агентів передав Томпсону кілька паперів. Томпсон перегорнув їх, помовчав і здивовано глянув на Кашбарна й Едварда.
— Нечесно, містер Кашбарн! Векселі лорда Хакслі лежали в подвійному дні вашого чемодана. Ось вони!
В цю мить наче землетрус струсонув судно. Палуба захиталась і накренилася. Брязнув на підлогу графин. Налякані до смерті присутні втупили очі в скалки. Немов у відповідь на німе, несміле питання в їх очах по коридору рознісся розпачливий крик: «Потопаємо! Потопаємо!»
— Чому не зачинені двері? — невдоволено буркнув Томпсон, аби щось сказати, і пішов до дверей.
Як і всі, інспектор був дуже стривожений і хотів подивитися, що робиться в коридорі. Проте він був людиною обов'язку і хотів за всяку ціну довести складну справу до кінця. Якщо судну справді загрожує серйозна небезпека, то на цьому пожвавленому морському шляху допомога прийде дуже швидко. Головне — не втрачати розуму!
Підійшовши до дверей, Томпсон побачив молоду жінку, яка стояла, притулившись до одвірка. Вона була в довгій нічній сорочці і в пальті, накинутому на плечі. Розпущене волосся темними хвилями обгортало тоненьку постать, що здригалася від ридань. Жінка підвела залите слізьми обличчя і втомлено відкинула пасмо волосся.
— Міс Кашбарн? Що ви тут робите?
Не звертаючи уваги на Томпсона, Бетті, наче уві сні, пройшла в каюту. Очі її, повні жаху, були звернені на Едварда. Вона зупинилася перед ним.
— Бетті! Негайно йди звідси. Я повинен відвести її до шлюпок! Даю вам слово честі, інспекторе… — вигукнув Едвард. — Бетті! — він простягнув до неї руки.
Вона, здригнувшись, ухилилась від його дотику.
— Едварде! Я все чула — Голос у неї був слабкий, наче подих. — Едварде! Це все… правда? Ти робив так з жінками?
— Люба, не тепер… не тут. Я все поясню тобі потім. Повір мені!
— Ти робив так… Едварде? Він похилив голову і мовчав.
— Едварде! — вигукнула вона. — Так ось чому мені ніколи не можна було бачити тебе! Ось чому!.. А я вірила тобі… завжди… завжди…
Слова її губилися в стогоні. Крок за кроком Бетті відступала до дверей. Погляд її, сповнений страждання і відрази, був прикутий до Едварда. Обличчя Кашбарна перекривила зла гримаса.
— Не бери близько до серця, — крикнув він сестрі. — Для нього знайдуться пом'якшуючі провину обставини.
Вона затулила обличчя руками.
— Бетті! — з відчаєм закричав Едвард. Це був крик потопаючого про допомогу! На секунду їх погляди зустрілися ще раз, востаннє.
Юрба людей, за якими, здавалося, гналися злі фурії, з ревінням і криками мчала по коридору. Серед простих спідніх сорочок, брудного одягу кочегарів мелькали, сяючи всіма кольорами райдуги, вечірні сукні з обірваними шлейфами, урочисті фраки. Трагікомічна картина! Цей людський потік підхопив Бетті.
— Вода! Вода! — неслися з усіх кінців жахливі зойки.
— Ходімо звідси! Наверх! — закричав Томпсон.
Кашбарн нахилив голову і, блискавично відштовхнувши тих, що стояли поряд, одним стрибком вискочив у коридор.