— Я не заважатиму вам, панове? — люб'язно запитав капітан. — У вас якраз такі жваві дебати. Дозвольте поцікавитися, про що?
— Ми говорили про погоду, капітане, — пояснив Мардок.
Сміт обвів поглядом присутніх.
— Так, туман завдає багато неприємностей. Але ми з ним упораємося.
— Справа не тільки в тумані, містер Сміт, — сказав Лайтолдер. — Ми наближаємося до зони, де, як відомо, в цю пору року дрейфують айсберги. Це небезпека для судна. Треба було б зменшити швидкість.
— Майте на увазі, командоре, я не хочу нести відповідальність через якусь безглузду вигадку з рекордом. Ви взялися за дуже рисковану справу, — втрутився Модлі.
— Дурниці! — сердито проскрипів Мардок. — «Титанік» як рибальський тралер.
— Чорт з ним, з рекордом! Блакитна стрічка все одно вже у нас в кишені, — вигукнув інженер Белл.
Капітан роздратовано похитав головою.
— Панове! Вам ввижаються привиди. В інтересах безпеки буде зроблено все необхідне, залежно від ситуації. Поки що немає підстав вживати якихось особливих заходів.
У двері постукали. Всі обернулися. На порозі стояв високий молодий чоловік, Філліпс, старший радист «Титаніка». Він козирнув і вручив капітанові щойно одержане повідомлення. Сміт прочитав, передав радіограму Мардоку, який спокійно ознайомився з нею.
Усі мовчки чекали. Командор стримано промовив:
— Нас попереджають. На нашому курсі помічені айсберги.
— Ось і маєте! Спустити пару! Нічого більше не лишається, — вигукнув Белл.
Сміт зміряв його суворим поглядом.
— Ви капітан цього судна, містер Белл, чи я?
— Вибачте, — буркнув інженер. — Але ж треба щось робити!
Очі капітана блиснули.
— Буде зроблено все, що необхідно в даний момент. Будьте в цьому певні! — і він вийшов з салону.
— Не треба сперечатися з капітаном, Белл, — з докором сказав Модлі.
Інженер підхопився і спересердя почав ходити по салону.
— Не кажіть! Мені увірвався терпець. Така нерішучість!
— Я довго плавав з капітаном Смітом. У найскладніших умовах він виявляв себе досвідченим, умілим капітаном, — промовив Лайтолдер. — Тепер він якось змінився.
Белл зупинився перед другим помічником. Обличчя інженера налилося кров'ю, на лобі набрякли товсті жили.
— Змінився? Цілком правильно, Лайтолдер! А чому? Тому що наш глибокошановний генерал-директор весь час твердить йому: «Рекорд, рекорд, рекорд! За всяку ціну рекорд!»
— А за яку? — спитав один з молодших офіцерів.
— За кілька тисяч людських жертв і судно, що коштує мільйони, ось за яку!
— Досить, досить! — почувся глухий голос Мардока. «Старший» сів у крісло і почав чистити нігті. — Ваше щастя, що старик цього не чує. Вам, здається, справді ввижаються привиди. Що ж трапилось? Радіо принесло кілька повідомлень про айсберги, і ви вже розхвилювалися, мов школярі. Ми на «Титаніку», сер! Згадайте про це!
Модлі без жодного слова підсунув інженерові коньяк, але «господар пекла» навіть не звернув уваги на цей доброзичливий жест.
— Може, президент і вам закрутив голову? — зло вигукнув Белл.