Водяничок: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чи можна якось їм зарадити? — прошепотів Абраксас, коли бабусі трохи відійшли.

Мала Баба Яга пирснула:

— Я вже щось надумала! Міцніш тримайся, а то тебе знесе вітер.

Здійняти вітер малій Бабі Язі було заіграшки. Як крізь зуби свисне — то й зніметься буря, та ще й яка!

Мала Баба Яга свиснула — і враз закрутив вихор, гнучи додолу стовбури дерев. Він помчав над горою й загойдав дерева. Здоровенні гілляки, шматки кори полетіли додолу.

Бабусі заойкали, поприсідали зі страху, притримуючи руками спідниці. Ще мить — і їх підхопив би вихор. Але мала Баба Яга цього не хотіла.

— Годі! — вигукнула вона. — Вгамуйся!

І вітер одразу вщух. Бабусі злякано роззирнулись. У лісі було повно гілляччя, дрючків та сухої кори.

— От добре! — загукали вони, — Стільки хмизу враз! Його нам надовго стане!

Вони миттю вивершили свої кошики і, сяючи з радості, подалися додому.

Мала Баба Яга, всміхаючись, дивилася їм услід.

Навіть ворон Абраксас був задоволений, а таке траплялося не часто. Легенько дзьобнувши малу Бабу Ягу в плече, він сказав:

— Для початку непогано. Мені здається, у тебе є все, щоб стати справжньою доброю чаклункою.

Відтоді мала Баба Яга завжди дбала про те, щоб збирачки хмизу не верталися додому з порожніми кошиками. І всі були в гарному настрої, а знайомі бабусі, зустрівши в лісі малу Бабу Ягу, весело всміхалися й казали:

— Збирати в цьому році хмиз — це втіха! Є по що ходити!

Як же здивувалася одного разу мала Баба Яга, коли зустріла заплаканих бабусь із порожніми кошиками за плечима!

Адже вчора ввечері вона здійняла великий вітер, і в лісі було повно хмизу.

— Подумай тільки, яке лихо! — хлипали бабусі. — Новий лісник заборонив нам збирати хмиз. Повитрушував наші кошики і нахвалявся заарештувати нас, як ще хоч раз поткнемося в ліс.

— Який це гедзь його вкусив?

— Він лихий чоловік! — закричали бабусі. — Колишній лісник не боронив нам збирати хмиз. А цей, бач, не дозволяє. Як він лютував, то й не сказати! Не буде в нас тепер дрівець… — І бабусі заголосили ще дужче.

— Не плачте! — втішала їх мала Баба Яга. — Новий лісник передумає. Я його напоумлю.

— Як? Як ти це зробиш? — не вірили бабусі.

— Це вже мій клопіт. Ідіть додому й не тривожтесь. А від завтрашнього дня знову збиратимете хмиз, скільки вам треба.

Бабусі подибали додеру. А мала Баба Яга хутенько вичаклувала собі повний кошик хмизу. Тоді поставила його край дороги сіла поряд, ніби притомилась і відпочиває.

Чекати їй довелося недовго: незабаром на дорозі показався лісник. Мала Баба Яга пізнала його по зеленій куртці. За плечима в нього висіла рушниця, а через плече шкіряна торба.

— Ого! — крикнув лісник. — Іще одна! Ти що тут робиш?

— Відпочиваю, — пояснила мала Баба Яга. — Заважкий кошик, нехай трохи оддишуся.

— Хіба ти не знаєш, що збирати хмиз тут заборонено?

— Ні, звідки мені знати?

— Ну, то тепер знатимеш! — скипів лісник. — Висипай хмиз і забирайся геть!