Водяничок: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Угу Шугу, здається, був удома. Гюнтер дістав кишеньковий ліхтарик і освітив гілки. Раптом з високої верхівки дерева долинув хрипкуватий голос, він щось гукнув до дітей мовою Шугу. Гюнтер і Ютта нічого не зрозуміли, зате Герберт усе зрозумів чудово.

— Вимкни ліхтарика, — звелів він, — ти його сліпиш!

Гюнтер і Ютта здивувалися.

— Ти зрозумів його?

— А ви що — ні? — запитав Герберт, — Це, мабуть, через ключі.

Та ось і Гюнтер з Юттою вхопилися за в’язку. Тепер і вони розуміли мову Угу.

— Хто ви? — спитав Угу Шугу. — І звідки прийшли?

— Ми всі — аптекареві діти з Ойленберга, — повідомив Герберт, — Один ваш давній знайомий послав нас сюди і звелів низенько кланятися.

— Давній знайомий? — пирхнув Угу Шугу. — А я й не знав, що в мене є давні знайомі в Ойленберзі.

— Маленький Привид, — пояснив Гюнтер, а Ютта додала:

— Він дуже, дуже нещасний, розумієте, і просить у вас поради.

Тепер Угу слухав, наставивши вуха.

— Чому ж ви відразу не сказали? Чекайте-но, я спущуся до вас, і тоді ми все спокійно обміркуємо…

Ш-ш-ш-ш-ш! — Угу Шугу шугнув з верховіття вниз і присів на найнижчій гілці дуба.

— Розповідайте! Будь ласка, розповідайте!

Герберт, Гюнтер і Ютта розповіли йому все, що мали розповісти.

Угу Шугу вислухав їх мовчки. Потім настовбурчив пір’я і стрепенувся.

— Дуже сумно, що так сталось, надзвичайно сумно, — сказав він. — То он чого останнім часом малий не відвідував мене! Ви питаєте, чому він раптом обернувся на денного привида! На це я можу сказати тільки одне: справа в годиннику!

— В якому годиннику? — спитали водночас Гюнтер і Ютта.

— Звісно, в тому, що на ратуші.

І Угу коротко пояснив дітям, яка залежність між годинником на ратуші і Привиденям. Потім спроквола, розсудливо додав:

— Спробуйте довідатися, чи днів чотирнадцять Тому ніхто не зупиняв або не переставляв стрілок ратушного годинника. Якщо таке було, то потурбуйтеся, будь ласка, поставити годинник правильно. Оце все, що я можу вам сказати. Бувайте здорові, товариство, і передайте від мене вітання маленькому Привидові, якому я бажаю всього найкращого.

Сказавши це, він розпростав крила, кивнув головою аптекаревим дітям і зник у темряві.

Тільки-но ратушний годинник наступного полудня вибив дванадцяту, як Привиденя стрімголов кинулося крізь підвальне вікно в аптекарів садок, де на нього вже чекали Герберт з братом і сестрою.

— То як? — збуджено вигукнуло воно. — Вдалося вам що-небудь чи ні?

— Не хвилюйтеся, — сказав Герберт, — усе пішло як по писаному.

А Ютта, сяючи, докинула:

— Гадаю, ви будете задоволені. Здається, ми вам допоможемо.

— Та невже?! — Привиденя аж застрибало з радості. — Розповідайте ж! — благало воно нетерпляче. — Розповідайте, будь ласка!

Але Герберт мовив: