Спомини з часів української революції (1917-1921): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Але в одному ці два такі ріжні чинники були солідарні – у відкиненні всіх моїх проектів щодо формування полку.

А проте видно було, шо проти нас щось готується.

Армійська українська рада денервувалася – вирішила, щоби ми всі Українці III. Сибірського корпусу бодай дрібними ґрупами переходили до складу IX. корпусу, де більшість і так майже були самі Українці, але цю раду давали нам і російські комітети; разом з тим Українці Ґренадирського корпусу, через розташування якого провадив наш шлях до району IX. корпусу, повідомлювали, шо в разі як ми спробуємо переходити слабими чи невпорядкованими гуртками попри корпус Московських ґренадирів, нас розброять як дезертирів.

Отже, не було іншої ради, як бути напоготові та сформуватися революційно.

Повели ми розвідку в районі Осиповщини (район складів III-го Сибірського корпусу), познайомилися з командою штурмовиків. Командант майбутнього полку, який мали з них формувати, був походженням з України (полковник Коновкин був пізнійше в складі VI. української Січової стрілецької дивізії). Він співчував нам й рішучо не хотів брати участи в громадянській війні, тому волів піддатись наказові про розформування і згоджувався не протестувати, якщо ми візьмемо силою його обози та склади.

Недалеко від району Осиповщини формувались дві сотні 1-го польського уланського полку – корпусу Довбор-Мусницького, ворожо настроєні супроти Москалів і готові нам допомогти.

Всі українські куріні дістали наказ надіслати піші зв'язки до дивізійної та курпусної ради та бути на поготівлі, щоби вирушити на даний приказ.

Наказано по мірі можливости мати українських вартових біля телефонічних та телеграфічних стацій.

Українцям, членам російських комітетів, доручено стежити за всіми розпорядженнями.

Майбутній командант полку виробив та розіслав по курінях докладний плян зосередження і походу полку в цей спосіб, щоби охоронити наші сотні від розбиття поодиноко.

Гірше всього діялось із сотнями Туркестанської дивізії, які були розкинені по болотах Налибокської Пущі, мали обмежену кількість шляхів для виходу та були від району зосередження в 65 кільометрах віддалі.

Передбачувалось також необхідність обсадити у м. Мир нашою залогою, бо там були зосереджені дві охоронні сотні, ворожі до нас, та дві гармати з добірною обслугою; там же було і дві команди "Кольтів" – 12 скорострілів та відділ літаків зі скорострілами Люіса.

Щоби не загубити зв'язків з армійською радою, вислано туди потаємно перед комітетами кінну стежу – три верхових та п'ять піших.

В перших днях листопада напруження досягло найвищого степеня. Комітети повели явну агітацію проти Українців між частинами – як Сибірськими, так і Туркестанськими, закликаючи до розброєння Українців, на що корпусна рада відповіла зарядженням гострого поготівля та наказом до Українців не йти в окопи першої смуги.

Другого листопада корпусна рада разом із зв'язковими від полків зібралась до одного будинку в містечку Мир, де розташувалась як бойова одиниця – чета; впорядкувала чергу на варту, поготівля тощо.

Будинок був недалеко західнього виходу з м. Мир, коло якого були порожні землянки, які після наших плянів мали бути використані на випадок українського зосередження в Мирі.

Було вже холодно і вдарили морози. Нам не давали палива для помешкання української ради, не давали ні ліжок, ані нічого, так, що доводилося дрегоніти на нарах зі шпиталю, які вдалося дістати випадково, добуваючи паливо. Добре, що хоч було нас 15 у низенькій кімнаті.

Десятого листопада довідалися ми про жовтневі події у Кисві та набили рушниці. Дванадцятого в 32. Сибірськім полку була спроба розброїти українську сотню, що не вдалося, а сотня відійшла в розташування полку та наблизилась до ударників (пробоєвиків) ґренадирів. Тринадцятого знялась страшенна метелиця зі снігом і вдарив мороз. Обледеніли шляхи й дроти, і, на наше щастя, метелиця зірвала радіо-телеґрафічну стацію в штабі корпусу.

В ночі з 14. на 15. листопада біля 2-ої години, крізь завивання метелиці почули ми оклик нашого вартового, а опісля показалися в дверях дві постаті, запорошені снігом і змерзлі, в яких ми пізнали наш кінний зв'язок від армійської ради. Крізь завіяне снігом вікно видно було задиханих, вморених коней, цілком спарених.

Задубілою від холоду рукою один з хлопців сягає до чобота та, не поспішаючи, щось шукає за холявою. Найбільш імпульсивний пор. Андрієнко не втримує та, кламцаючи зубами від холоду, питає: "А з чим, хлопці?" – "З бідою," – відповідає ніколи не читавший Гоголя козак та подає зім'ятий папірець.

Пише В. Тютюнник – коротенько, нервово: "Радіо-депешею передано до штабу армії наказ, щоб нас негайно розброїти і провідників арештувати; наказ переслано на апарат Юза для передачі до корпусів. Я з радою виїзджаю з Несвіжа (там був Штабарм) й буду нелегально біля Минська. Думайте про себе самі. Раджу знову перейти до IХ. корпусу, але ж вам виднійше... Здається, починається війна проти України".

Коротенька нарада Корпусної Ради. Головує Андріенко. Запитання – чи коритися Москві чи ні? Одноголосно: – ні!

Чи здобувати шляхи до дому зброєю? – Одноголосно: – так! Чи визнати як команданта полку полковника Петрова? – Одноголосно: – так! Голова Ради звертається до нововизнаного команданта і витягаючись по військовому голосить: "Ждемо приказу, батьку".

Наказ диктується і записується усіма членами ради: "Москалі хочуть нас розброїти. За згодою корпусної ради до призначення від нашого уряду я заступаю команданта полку, що формується з Українців III. Сибірською корпусу.

Плян зосередження полку почати виконувати негайно. Найблизші сотні 7. Сибірської дивізії повинні якнайскорше прибути до штабу полку (західній вихід з Мира)". "В разі перешкоди ужити зброї".

Піший зв'язок хутко розбірає пакетики, перевіряє, чи набиті кріси та зникає серед сніжної хуртовини.

Сотні, що відходять з Сибірських дивізій, дістануть усі накази до ранку. Але як же Туркестанці?

Командант полку сам йде попробувати передати наказ телефонічно. Помешкання корпусного комітету (штаб дуже далеко, 2 версті від містечка Мир, на фільварку і там кращий порядок); коло телефону куняє вартовнй член комітету; беру трубку: ..."Центральная? – 7 Туркестанская... Туркестанці? К телефону живо члена дівізіоннаво камітета Борченка – будіть".

Вартовий член комітету прокидається, тре очі, питає: "Што ето Ви, товаріш, так поздно разґоварівать прідумалі, што вам ґаріт?"

"Завтра собіраюся дамой поїхать, так надо предупредіть".