Щаслива зірка полковника Кладо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але ж репутація мого пансіону!..

Крейцберг повільно підвівся. Так само повільно підійшов до фрау Вернер. Узяв її за підборіддя, стиснув так, що жінка посиніла.

— Зрозуміла, стара відьмо? — запитав, відпустивши. — Відчиняти буде наша людина.

— Так… так… — закивала жінка догідливо, — все буде зроблено.

— Хто ще мешкає у вас?

— Пан Зейберт з Кельна з дружиною і пан Цумзе — художник із Мюнхена.

— Ми попередимо їх. Якщо хто-небудь дзвонитиме й цікавитиметься Мертенсом, скажете: «Щойно вийшов і зараз повернеться».

Фрау Вернер зашилила губи в догідливій посмішці.

— Я все зроблю, панове.

Сідаючи в машину, Беккенбауер мовив гауптштурмфюреру:

— Можливо, ще не пізно, і спробуємо взяти його в Гаазі.

Крейцберг підняв комір плаща.

— Мерзну я, — поскаржився. — Чи не захворів? До речі, ця фрау Вернер казала, що Мертенс дзвонив якомусь генералові й відклав зустріч…

— Я теж звернув на це увагу. Можливо, ділове побачення, а може?..

— Хто видав йому перепустку до рейху?

— Ось ви і з'ясуйте це, дорогий Гансе. А я доповідатиму групенфюреру.

Вислухавши доповідь, шеф гестапо групенфюрер СС Генріх Мюллер ворухнувся в кріслі й простягнув руку. Беккенбауер зрозумів його без слів.

— Ось що було на цій плівці. Фотографії п'ятьох найважливіших документів ОКВ, і я гадаю…

— Що ж ви гадаєте?

Та Беккенбауер уже зрозумів свій прорахунок.

— Я хотів сказати, що чекаю на ваші вказівки, групенфюрер.

— Зараз вилітайте до Гааги. Не думаю, що Мертенс чекає на вас, але все ж ми обложимо його гніздо. Заходжуйтесь коло фірми, Беккенбауер, цей Мертенс не міг не наслідити, і якщо ви на нього вийдете…

Мюллер не доказав, але Беккенбауер знав, що саме той мав на увазі: за затримку агента такого рангу він одержить рицарський хрест і чин штандартенфюрера.

— Ви діяли сьогодні чудово, — піддав куті меду Мюллер, — і я сьогодні доповідатиму про це рейхсфюреру. Слід перебрати всіх, хто мав доступ до цих документів ОКВ.

Беккенбауер не став заперечувати, хоча був певен, що справа ця безнадійна: план «Барбаросса» був одною з найбільших таємниць рейху, і все ж росіяни якось довідалися про нього.

— І от що… — групенфюрер примружив око, наче підморгував Беккенбауеру. — У Брюсселі запеленговано рацію, яка працює на Москву. На неї полюють уже три тижні. З'ясуйте, чи нема зв'язку між Мертенсом і брюссельським радистом?

Беккенбауер ледве встиг пообідати — машина вже чекала на нього. Вона швидко довезла оберштурмбанфюрера просто до військового літака, який одразу піднявся в повітря.

Власне, Беккенбауеру можна було не поспішати: агенти гаагського гестапо, які обложили будинок, де містилася фірма «Гомес», мало не одразу впевнилися в марноті своїх сподівань. Обидва телефони фірми — директора й секретаря — не відповідали, вхідні двері були замкнені. Беккенбауер (він прилетів о восьмій вечора) наказав вести спостереження до ранку. Але й уранці Мертенс та його помічник не з'явилися, і оберштурмбанфюрер вирішив особисто обшукати приміщення.

Фірма «Гомес» займала дві просторі світлі кімнати, до кабінету директора вели масивні дубові двері. Беккенбауер потарабанив по них нігтями — справжній дуб, і щоб виламати їх, потрібно хвилин п'ять, не менше. За цей час можна легко знищити код…

Він сів у крісло директора й дивився, як зривають у кабінеті паркет, обстукують стіни. Дивився й дрімав нишком — вчорашній метушливий день давався взнаки, та й на новому місці, як завжди, погано спалося. Знав, що всі їхні зусилля — марні, він зрозумів це одразу, щойно зайшов сюди: тут не тримали ані рації, ані секретних паперів, тут зберігалися лише офіційні документи фірми «Гомес».