Щоденник національного героя Селепка Лавочки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

До дентиста я йшов з рахунковим булавним Рудзьом Мартинюком.

Ішов також холодний дощ. Я сказав до Рудзя:

— Таке то життя! Не було б дощу, не було б генералів!

Він глянув на мене, щось подумав і спитав:

— Ти по званню філософ?

— Ні! — відповів я скромно.

Видно, сказав щось дуже розумне.

5 грудня 1943.

Трапилося мені щось таке, чого ще не бувало в мойому житті: я скінчив двадцять років!

7 грудня 1943.

Мене хочуть зробити кінним зв'язковим. Я погодився, хоч на коні ніколи не сидів.

12 грудня 1943.

Справа пішла скоро. Я дістався до другого швадрону.

Командир Силенко поглянув на мене, телефоном повідомив командира першого швадрону Долинського і наказав зібратися всім старшинам. Усі були дуже веселі. Коли зібралися, я пізнав поручника Особу, д-ра Левицького, Ромка Височанського й графа фон Нікітина. Цей навіть заклав монокля, щоб до мене приглянутись. Прийшли також кінський лікар Сясько Яворський, Рудич з бородою і Припхан з борідкою (Скільки їх є, бородатих!). Прибіг ще Юсько Ткачук, але пішов собі, коли побачив, що тут нема ні одної дівчини.

Сотник Силенко щось сказав до графа фон Нікітина, граф свиснув у пальці на Коморовського Андрійка, Коморовський махнув рукою, і за хвилину привели коня. Така кінська організація в швадроні мені просто заімпонувала.

Граф Нікітин спитав мене:

— Ти їздиш?

— Ні!

Граф скривився й відвернувся від мене, щоб таким чином виявити свою повну зневагу до моєї особи.

— Але я скоро вчуся — почав я, щоб розвіяти перше погане враження. А оскільки ніхто не реаґував на мої слова, я звернувся до поручника Особи:

— Я всюди маю успіх! Коли я почав жити, то не мав нічого, крім моєї інтеліґенції!

— А, диви! — здивувався поручник, — як то люди з нічого доходять до нічого.

— Сідай! — крикнув нагло граф.

Я перекинув ногу через коня з таким розмахом, що мало не впав на другий бік. Через те я нагло вхопився за гриву, але враз полетів через кінську голову і впав на землю. Що сталося — я не міг собі з'ясувати. Щоб не було скандалу, я зірвався і вхопив коня за шию. Кінь перелякався моєї енерґії і вкусив мене за ногу. Я наробив крику, але справи не кинув. Скочив на коня і таки зловив його за шию. В цю хвилю кінь став, як свічка, а я зсовгнувся по шиї й животу аж до хвоста. Не маючи нічого під руками, я вхопився за хвіст. Кінь ірвонув уперед. Я тримався хвоста й думав, як дістатися ці два дурні метри до сідла. Не скінчив думати. Одержав копитом і знепритомнів.

Після мені оповідали, що настрій в обох швадронах був гомеричний. Треба спитати когось, що це значить.

16 грудня 1943.

Потовчений, лежу в шпиталі, їм і думаю. У війську є краще впитися, як думати, тим більше, що нагоди до алькогольного змочення власного нутра рідко коли бракує.

23 грудня 1943.

Трохи нудно лежати. Сьогодні встав і пішов до сотні. До кінного зв'язку взяли когось іншого. З села.