Незнайко в Сонячному місті: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Однак прибиральниця нікуди не понесла сміття, а почала прибирати в сусідній клітці. Так вона переходила з клітки в клітку, й відро все більше наповнювалося сміттям. Нарешті вона закінчила прибирати й висипала все, що було у відрі, в ящик для сміття, котрий стояв біля паркана позаду кліток. Незнайко почекав, поки прибиральниця піде, й сказав Кнопочці та Пістрявенькому:

— Стійте тут і дивіться, щоб ніхто не підійшов.

А сам підбіг до ящика, відкрив покришку й поліз усередину. Якийсь час з ящика долинало кректання і сопіння. Нарешті з-під покришки висунулась голова Незнайка.

— Ось вона, чарівна паличка! — сказав він, переможно усміхаючись.

На радощах Кнопочка навіть підстрибнула.

— Браво! — сказала вона й тихенько заплескала в долоні.

Незнайко виліз із ящика й пішов по доріжці, бережно несучи перед собою в руках паличку.

— Тепер я берегтиму її! — сказав він. — Тепер її у мене ніхто не відбере!

Слідом за Незнайком чимчикували Кнопочка й Пістрявенький. Вони дружно трималися за руки. Обличчя в обох розпливалися в усмішках.

— Тепер ми можемо поїхати в цирк і виручити Листочка, — сказала Кнопочка.

— Ах, правда! Я забув про Листочка! — вигукнув Незнайко. — Ну, мерщій у цирк!

Він повернувся й побіг до виходу. Кнопочка й Пістрявенький ледве встигали за ним. Через п'ять хвилин усі троє вже сиділи в смугастому кнопочному таксі. Незнайко натиснув кнопку з написом: «Цирк», і машина помчала по вулицях. Не встигли вони озирнутись, як уже були в цирку.

На арені вони побачили кількох акробатів, які стрибали й перекидалися — мабуть, готувалися до вечірньої вистави. Незнайкові й Пістрявенькому дуже хотілося подивитись на них, але Кнопочка сказала:

— Хіба ми для цього сюди прийшли? Потім подивимось.

— Гаразд, потім, — згодився Незнайко.

Пробравшись між рядами стільців, наші мандрівники ввійшли в двері для артистів і потрапили в службове приміщення. Це був довгий сарай з цементною підлогою. Уздовж стін стояли клітки з різними тваринами. В одній клітці був лев.

— Знову лев! — злякано сказав Пістрявенький. — Напевно, знову якась дурниця вийде.

В кінці приміщення містилися кінські стійла. Підійшовши ближче, мандрівники побачили, що між кіньми був і осел. Він стояв у маленькому стійлі, прив'язаний за гнуздечку до кільця, вмурованого в стіну. Повернувши назад голову, ослик сумно глянув на Незнайка.

— Оце він! — прошепотів Незнайко. — Я впізнаю його.

Побоюючись, як би йому не перепало від Листочка за те, що він перетворив його на осла, Незнайко відійшов од нього подалі й, приготувавшись на випадок якоїсь прикрості швидше дременути, махнув паличкою.

— Хочу, щоб осел перетворився на Листочка! — тихо сказав він.

Проте ніякого перетворення не сталося. Незнайко знову замахав паличкою і сказав голосніше:

— Хочу, щоб цей осел перетворився знову на малюка Листочка!

Перетворення і цього разу не відбулося.

— Що ж це таке? — розхвилювався Незнайко.

Він з усієї сили затряс у повітрі паличкою і вигукував свої заклинання, але осел лишався ослом і не хотів перетворюватись на Листочка. В цей час до них підійшов цирковий сторож.

— А ви що тут робите? — запитав він.

Незнайко розгубився і не знав, що сказати, але на виручку прийшов Пістрявенький.

— Ми прийшли подивитись виставу, — сказав він.

— А на виставу треба приходити ввечері.