Незнайко в Сонячному місті: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

МИКОЛА НОСОВ

НЕЗНАЙКО В СОНЯЧНОМУ МІСТІ

Роман-казка в двох частинах

_{Перекладено за виданням: Николай Носов, Приключения Незнайки и его друзей. Незнайка в Солнечном городе. Незнайка на Луне, «Советская Россия», Москва, 1971.}

Малюнки КІРИ та ВІКТОРА ГРИГОРЬЄВИХ

ЧАСТИНА I

Розділ перший

Незнайко мріє

Деякі читачі вже, напевне, читали книгу «Пригоди Незнайка і його товаришів». У цій книзі розповідається про казкову країну, в якій жили малюки й малючки, тобто крихітні хлопчики й дівчатка, чи, як їх інакше звали ще, коротульки. Ось таким малюком-коротулькою був і Незнайко. Жив він у Квітковому місті, по вулиці Дзвіночків, разом зі своїми друзями Знайком, Поспішайком, Розтелепком, механіками Гвинтиком і Шпунтиком, музикантом Гуслею, художником Тюбиком, лікарем Пілюлькою та багатьма іншими. У книзі розповідається про те, як Незнайко та його друзі літали повітряною кулею, побували в Зеленому місті і в місті Зміївці, про те, що вони побачили й чого навчилися. Повернувшись із мандрів, Знайко та його друзі стали до роботи: збудували міст через річку Огіркову, водопровід із тростини та фонтани — такі, які вони бачили в Зеленому місті.

Коротулькам усе це вдалося зробити, після чого вони взялися проводити на вулицях міста електричне освітлення, встановили телефон, щоб можна було розмовляти з друзями, не виходячи з дому, а Гвинтик і Шпунтик під керівництвом Знайка сконструювали телевізор, щоб можна було дивитися вдома кінокартини та театральні вистави.

Як уже всім відомо, Незнайко після подорожі значно порозумнішав, став учитися читати й писати, прочитав усю граматику і майже всю арифметику, став розв'язувати задачки й уже навіть хотів вивчати фізику, яку жартома називав фізикою-мізикою, але саме тут йому чомусь розхотілося учитися. Таке часто трапляється в країні коротульок. Інший коротулька наобіцяє три мішки гречаної вовни, наговорить, що зробить і те, і те, навіть гори зрушить і догори ногами переверне, а насправді попрацює кілька днів на повну силу, а тоді знову поступово починає ухилятися.

Ніхто, звичайно, не каже, що Незнайко був невиправним ледарем. Він просто збився з правильного шляху. Навчившись як слід читати, він просиджував цілими днями вад книжками, але читав зовсім не те, що було потрібно, а те, що цікавіше, головним чином казки. Начитавшись казок, він зовсім перестав займатися ділом і, як мовиться, з головою поринув у мрії. Він подружив з малючкою Кнопочкою, котра прославилась тим, що також страшенно любила казки. Забравшись куди-небудь у тиху місцинку, Незнайко й Кнопочка мріяли про всілякі чудеса: про шапки-невидимки, килими-самольоти, чоботи-скороходи, срібні блюдця й наливні яблучка, чарівні палички, про відьом і чаклунів, про добрих і злих чарівників та чарівниць. Вони тільки те и робили, що розповідали одне одному різні казки, але найулюбленішим заняттям були в них суперечки, що краще: шапка-невидимка чи килим-самольот, гуслі-самогуди чи чоботи-скороходи? І вони так завзято сперечалися, що іноді доходило до бійки.

Одного разу вони сперечалися два дні підряд, і Незнайкові пощастило довести Кнопочці, що найкраще за все чарівна паличка, тому що той, хто нею володіє, може дістати собі все, що заманеться. Йому досить махнути чарівною паличкою і сказати: «Хочу, щоб у мене була шапка-невидимка або чоботи-скороходи», і все це одразу в нього з'явиться.

Головне, казав Незнайко, що той, у кого є чарівна паличка, може легко всього навчитися, йому навіть не треба вчитись, а тільки махнути паличкою і сказати: хочу, мовляв, знати арифметику чи французьку мову, і він одразу знатиме арифметику й заговорить по-французькому.

Після тієї розмови Незнайко ходив, як заворожений. Часто, прокинувшись уночі, він підскакував на ліжку, щось бурмотів і махав руками. Це він уявляв, що махає чарівною паличкою. Лікар Пілюлька помітив, що з Незнайком коїться щось недобре, і сказав, що, коли він не припинить своїх нічних спектаклів, то доведеться прив'язати його до ліжка мотузкою і давати на ніч касторки. Незнайко, звичайно, злякався касторки і став поводитися тихіше.

Якось Незнайко зустрівся з Кнопочкою на березі річки. Вони вмостилися на великому зеленому огірку, яких багато росло навколо. Сонечко вже піднялося високо і як слід пригрівало землю, але Незнайко й Кнопочка зовсім не відчували спеки, тому що огірок, на якому вони сиділи, наче на лавочці, був досить прохолодний, а згори їх захищало від сонця широке огіркове листя, що звисало над ними, як величезні зелені парасольки. Вітерець тихо шелестів у траві і здіймав на воді легенькі брижі, що виблискували на сонці. Тисячі сонячних зайчиків, віддзеркалившись од поверхні води, витанцьовували на огірковому листі, підсвічуючи його знизу якимось таємничим світлом. Від цього здавалося, що повітря під листям, де сиділи Незнайко й Кнопочка, теж хвилюється і мерехтить, ніби тріпоче безліччю невидимих крилець, і все це здавалося чимось незвичайним, чарівним. Але Незнайко й Кнопочка не помічали нічого чарівного довкола, бо вся ця картина була для них занадто звичною, та й до того ж кожне з них думало про щось своє. Кнопочці дуже хотілося поговорити про казки, але Незнайко чомусь уперто мовчав, і обличчя в нього було таке кисле й сердите, що вона боялася навіть заговорити з ним.

Нарешті Кнопочка не витримала й запитала:

— Скажи, Незнайку, яка муха тебе вкусила сьогодні? Чому ти такий нудний?

— Мене сьогодні ще ніяка муха не кусала, — відповів Незнайко. — А нудний я тому, що мені нудно.

— Оце так пояснив! — засміялася Кнопочка. — Нудний, тому що нудно. Ти постарайся пояснити розумніше.

— Ну, розумієш, — сказав Незнайко, розводячи руками, — у нашому місті все якось не так, як треба. Нема ніяких, розумієш, чудес, нічого нема чарівного… От колись було! Тоді майже на кожному кроці траплялися чарівники, чаклуни або хоча б відьми. Недарма про це в казках розповідається.

— Звичайно, недарма, — погодилась Кнопочка, — але чарівники були не тільки колись. Вони й тепер є, тільки не кожен їх може зустріти.

— Хто ж їх може зустріти? Може, ти? — насмішкувато запитав Незнайко.

— Що ти, що ти! — замахала руками Кнопочка. — Ти ж знаєш, я така боягузка, що якби попався мені зараз чарівник, то я, напевне, й слова не вимовила б від страху. А ось ти, мабуть, зміг би поговорити з чарівником, тому що ти дуже хоробрий.

— Звичайно, я хоробрий, — підтвердив Незнайко. — Тільки мені чомусь ще жоден чарівник не трапився.

— А це тому, що тут самої хоробрості мало, — сказала Кнопочка. — Я читала у якійсь казці, що треба зробити три добрих вчинки підряд. Тоді перед тобою з'явиться чарівник і дасть тобі все, що ти попросиш.

— І навіть чарівну паличку?

— Навіть чарівну паличку.

— Ти бач! — здивувався Незнайко. — А що, по-твоєму, вважається добрим вчинком? Якщо я, наприклад, уранці встану й умиюся холодною водою з милом — це буде добрий вчинок?

— Звичайно, — сказала Кнопочка. — Якщо комусь буде важко, а ти допоможеш, якщо когось стануть кривдити, а ти захистиш, — це теж будуть добрі вчинки. Навіть коли хто-небудь допоможе тобі, а ти за це подякуєш, то й це буде добрий вчинок, тому що завжди треба бути благородним і ввічливим.

— Ну що ж, на мою думку, це неважко, — сказав Незнайко.