Полтава: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А невже ж я кажу, що король поступив погано? — поправив його Реншільд. — Я тільки пригадав тую пригоду на доказ, як дивно король Карло відноситься до жінок, не дивно, — можна сказати, ненормально!

— Чого-то ви ще не вигадаєте, екецеленціє, — противився Гермелін. — На мою гадку, пригода з графинею Кенігсмарк служить доказом, що його величність король Карло — чоловік незвичайний, прямо одинокий у своїм роді. Вісімнадцятилітнім хлопцем увійшов до воєнного шатра, як затворник до своєї печери і сказав: «Ніс sunt tabemacula mea, hie habitabo in aetemum!»[9] І додержує слова. Жінок не пускає туди, як не пускають їх козаки на Січ. І пощо б пускать? Щоб позбавили його сил, як Самсона, заволоділи ним, як Цезарем, розжалобили до сліз, як Олександра Великого? Серце нашого короля — це нездобута твердиня, і є тільки одна жінка на світі, котра може увійти до неї.

— Котра? Котра? — спитало кілька голосів нараз.

— На ім'я їй Валькіра…[10] — відповів Гермелін.

— А я знаю ще другу, — додав Реншільд.

— Кажіть!

— Смерть, — сказав, неначе свиснув, Реншільд, і в гетьманській світлиці знову зробилося тихо.

Дивно, як привикли були до того слова лицарі Карла XII, і як все ж таки немило вразило воно їх, вилітаючи з рум'яних уст ексцеленції Реншільда.

— Ексцеленція граф Реншільд, — почав по хвилині задуми Гермелін, — нічо нового нам не сказав.

— Nihil novi sub soli[11], — боронився Реншільд.

— Всі ми скорше чи пізніше матимемо честь повівати цю небажану гостю. В тім тільки річ, як ми привітаємо її. Гадаю, що Carolus rex вийде їй назустріч, як ніхто другий у світі. «Ти перша жінка, котрої силі піддаюся», — скаже він. А вона пригорне його до себе і відповість: «Ти перший мужчина, якому я на голову складаю такий лицарський вінець».

— І що ж нам з того? Що з того Швеції і цілій Європі? Найкраща смерть не варта поганого життя!

— De gustibus non est disputandum[12].

Огонь на мармуровім коминку блиснув сильніше, і дровця стали тріщати з якоюсь несамовитою силою, ніби притакували словам королівського секретаря, а його ніс ще гірше загострився, як загострюється звичайно в мерця.

Хто глянув у вікна, мимохіть погадав собі, що до кождої шибки прилипала душа котрогось з тих численних товаришів, що полягли в останніх боях, такими дивовижними взорами розмалював був ті шибки незвичайно сильний мороз.

Нараз ексцеленція Піпер плеснув у долоні, і на порозі появився гетьманський підчаший.

— Чи ви загріли вже те вино, яке його величність князь гетьман Мазепа вселаскавіше зволив призначити на покріплення наших надміру виснажених сил?

Підчаший здвигнув раменами і всміхнувся так, як лиш старі панські слуги вміють сміятися, усміхом, в котрім було і виправдання, і жаль, і просьба о вибачення… Не зрозумів.

Піпер звернувся до одного з офіцерів, який доволі добре вмів по-українськи:

— Прошу йому повторити моє питання!

— Його величність князь-гетьман? — промимрив здивовано підчаший, але зараз-таки поправився й відповів, що вино з корінням вже давно гаряче, тільки він не смів вносити його, щоб не турбувати їх милостей панів.

— Але ж, ради Бога, подавай його скоріш, а то ще, чого доброго, простудиться або й вивітріє, — говорив Реншільд, затираючи руки. А звертаючися до товариства, жартував: — Як нема жінок, так хоч доброго вина нап'ємося, бо тут, нема що й казати, і вариво, і питво гарне. Я вже давно не їв і не пив так добре, як у гостині його величності князя-гетьмана… Чи добре я повторив цей титул, ексцеленціє Піпер?

— Як не мож лучче.

— А відколи ж то Мазепа став князем?

— Віднині.

— Як же це?

— Розкажу вам пізніше, бо ось і служачий з вазою надходить. Чарок теж не забув. І не маленькі собі. Так наливайте ж, панове, ті чарки, щоб не турбувати старого, а ви, domine[13], йдіть собі восвояси.

Підчаший подався за двері, лицарство кинулося до вина.

— Вип'ємо, — почав Піпер, — за здоровля того, що не любить жінок, а любить тільки славу й нас до такої любові заправити хоче.

— Vivat Carolus rex![14] — відповіли гуртом, як один чоловік.

[9] Тут моя домівка, тут житиму довіку (латин.)

[10] Північна богиня, що веде героя на місце вічного щастя.

[11] Немає нічого нового на світі (латин.)

[12] Про смаки не сперечаються (латин.)

[13] Добродій, пан (латин.)

[14] Віват королю Карлу! (латин.)