З-під Полтави до Бендер: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«То ти вже, сотнику, і гроші, як бачу, на пором заладував?» — дивувався гетьман.

«А ваша милість як хотіли? До турків і татар без грошей не приступай. Пригодяться вашій милості в дорозі, а мені легше стане. Замість їх пильнувати, пограюся тут трохи з москалями.»

«Невже ж ти не поїдеш зо мною?»

«Прошу дозволу вашої милости залишитися тут на часочок. Виправлю своїх, пособлю шведам у переправі, а як Бог Милосердний дозволить, то, може, хоч за деякого з моїх переволочанських друзів віддячусь Меншикову. А тоді й доскочу. Хай ваша милість сідають, щоб завидна на другий берег ступити».

Стояв на березі і дивився, як відчалював пором. Там гетьман, Ганна Обидовська, Войнаровський, Орлик і ще декілька старшин козацьких і запорозьких. Прощався з кожним зокрема. А решта де? Де Мотря і Чуйкевич, де всі ті, що через Десну переправлялися тогідь до короля Карла?

Порівнював тамту переправу з теперішньою і зітхав.

З порому махали до нього шапками. Відклонювався: «З Богом, панове, з Богом!»

Шелестіли дніпрові хвилі, довга смуга лягала поперек могутньої ріки, аж сонце спинилося над верховіттям лісів і кинуло Мручкові повні пригорщі сліпучого світла просто в очі.

Зробив дашок з долоні над очима.

Пором до другого берега причалив.

Мручко перехрестився. «А тепер до короля, — сказав і набив люльку тютюном, — їм треба вкупі бути.»

Викресав огонь і поплівся туди, де стояли шведи. Але тільки кілька кроків зробив і озирнувся. Щось його тягнуло за ними? І не його одного.

Бачив, як з берега кидалися козаки в Дніпро і, прикріпивши віжки до поясів, плили поруч своїх коней.

Поперек Дніпра лежали три острови.

Так перепливали вони від одного до другого, а від останнього до правого берега

Дніпра.

«І їх щось тягне туди, — говорив до себе Мручко. — Але що?.. Гм.» — і похитав головою.

6.

Король вислухав Кройца і притакнув головою: «Хай по-вашому буде, поїдемо!»

Кройц ухопив його за руку: «Не треба, генерале, не треба. — Хвилину дивився, як козаки переплавляли шведські коні на другий бік Дніпра. Чіплялися грив і плили поруч них. Не знати було, чи це коні їм пособлять на воді, чи вони коням. — Відважний народ. Справді, - відважний народ і так їм не везе.»

Кройц і собі дивився: «Наші не втнуть такої штуки — тонуть.»

І дійсно, ті шведи, що пускалися й собі за козаками на всіляких наскорі з возів збитих суднах, уживаючи коліс замість весел, лиш інколи щасливо причалювали до другого берега. Здебільшого топилися. Деяких витягали козаки за волосся, інші йшли на дно.

Сутеніло. Дніпро виблискував сталлю. А там легенький туман став підноситися вгору. Шведам було спішно спасати свого короля, а він, хоч і рішився, так не поспішався. Чув гіркість на устах, як від полину. Це не рана палила його, а свідомість, що перед Меншиковим утікає, лишаючи військо без начального вождя. Ніби якісь незримі нитки між ним і його армією рвалися і — це боліло. Але сказав своє королівське слово, і воно птахом полетіло. Годі було назад завернути. Король думав: «Поїдуть зо мною: Аксель Шпарре, Гілленкрок, Лягеркрона, Герд, Гієрта, Дальдорф, Гротгузен і Міллерн. Трабанти, розуміється, також і — айнспаннери. Для охорони вибрати тисячу люда, що не брала участи в останнім бою.»

«Мало, ваша королівська милосте,» — завважив Левенгавпт.

«Для мене досить, не хочу твоїх сил ослаблювати.»

«Моїх?»

«Так, бо армію здаю на тебе. Гадаю, що не розчаруюся».

Левенгавпт поклонився низько: «Що в моїх силах буде — зроблю» — і побіг до батальйонів, щоб сповнити королівський наказ.

Тим часом надтягнув Гілленкрок з кількома поромами. Знайшов їх вище Переволочної, там, де йому Мручко вказав.

Тихо і справно садовилися на них ті шведи, що мали їхати з королем.