— А далеко це?
— Надвечір будеш там, — відповів старий, глянувши на сонце.
Подякувавши старому, Іхтіандр швидко пішов дорогою повз лани пшениці й кукурудзи. Швидка хода почала втомлювати його. Дорога тягнулась безкраєю білою стьожкою. Після пшеничних ланів потяглися вигони з високою густою травою, на вигонах паслися отари овець.
Іхтіандр знемагав, різкий біль у боках ставав дедалі сильніший. Його мучила спрага. Навколо — ні краплини води. “Хоч би ставок швидше!” — думав Іхтіандр. Щоки і очі його позападали, він важко дихав. Хотілося їсти. Але чим тут пообідаєш? Далеко на лузі паслась отара баранів, її охороняли пастух і собаки. З-за муру звисали гілки персикових і апельсинових дерев, а на них — достиглі плоди. Тут не те, що в океані. Тут усе чуже, усе поділене, розмежоване, усе охороняється. Лише вільні птахи нічиї, літають уздовж дороги, кричать. Але їх не спіймаєш. Та й чи можна ловити цих птахів? Може, вони теж комусь належать. Серед цих водоймищ, садів і отар легко померти з голоду й спраги.
Назустріч Іхтіандрові, заклавши за спину руки, ішов товстий чоловік у білому кітелі з блискучими ґудзиками, у білому кашкеті і з кобурою на поясі.
— Скажіть, чи далеко до гасієнди “Долорес”? — спитав Іхтіандр.
Товстий чоловік підозріливо оглянув Іхтіандра.
— А тобі що там треба? Звідки йдеш?
— Із Буенос-Айреса…
Людина в кітелі насторожилася.
— Мені треба там декого побачити, — додав Іхтіандр.
— Простягни руки, — звелів товстий чоловік.
Цей наказ здивував Іхтіандра, але, не підозрюючи нічого лихого, він простягнув руки. Товстун витяг з кишені “браслети” (наручні кайдани) і швидко замкнув їх на Іхтіандрових руках.
— От і попався, — пробурмотів чоловік з блискучими ґудзиками і, штовхнувши Іхтіандра в бік, крикнув: — Іди. Я проведу тебе до “Долорес”.
— Але навіщо ви скували мені руки? — нічого не розуміючи, спитав Іхтіандр, піднявши руки і розглядаючи “браслети”.
— Нічого патякати! — суворо крикнув товстун. — Ну, йди!
Схиливши голову, Іхтіандр поплентав дорогою. Добре, що його хоч не примусили йти назад. Він не міг зрозуміти, що з ним сталося. Юнак не знав, що минулої ночі на сусідній фермі вчинено вбивство й грабіж, і тепер поліція шукає злочинців. Не здогадувався Іхтіандр і про те, що в своєму пожмаканому костюмі він мав досить підозрілий вигляд. Його заплутана відповідь про мету подорожування остаточно вирішила його долю.
Поліцейський арештував Іхтіандра і тепер вів його до найближчого селища, щоб відпровадити до Парани, в тюрму.
Іхтіандр зрозумів тільки, що його позбавили волі і що в його подорожуванні трапилася прикра затримка. Він поклав будь-що повернути собі волю при першій же нагоді.
Товстий поліцейський, задоволений удачею, запалив довгу сигару. Він ішов позаду Іхтіандра, пускаючи на нього клуби диму. Іхтіандр задихався.
— Чи не можна не пускати на мене диму — мені важко дихати! — обернувшись, сказав він до свого конвоїра.
— Що-о? Просять не курити? Ха-ха-ха! — Поліцейський так зареготався, що все обличчя його взялося зморшками. — Чи ти ба, які ніжності! — І, випустивши юнакові в обличчя хмару диму, крикнув: — Іди!
Юнак скорився.
Нарешті Іхтіандр побачив ставок з перекинутим через нього вузьким містком і мимоволі прискорив ходу.
— Не поспішай до своєї Долорес! — гукнув товстун. Вони зійшли на місток. Посеред мосту Іхтіандр раптом перехилився через поручні і стрибнув у воду.
Поліцейський не сподівався цього від людини із скутими руками.
Проте й Іхтіандр не сподівався від товстуна того, що зробив він тієї ж таки миті. Поліцейський стрибнув у воду слідом за Іхтіандром — він боявся, що злочинець може втопитися. Поліцейський хотів приставити його живим: арештований, що втопився з наручниками, може завдати багато клопоту. Поліцейський так швидко плигнув за Іхтіандром, що встиг схопити його за волосся і не випускав. Тоді Іхтіандр, рискуючи позбутися волосся, потяг поліцейського на дно. Незабаром Іхтіандр відчув, що поліцейський розняв свою руку і випустив волосся. Юнак відплив на кілька метрів убік і трохи виринув з води, щоб побачити, чи виплив уже поліцейський. Той уже борсався на поверхні і, побачивши Іхтіандрову голову, закричав:
— Втопишся, падлюко! Пливи до мене!
“А це непогана думка!” — майнуло в голові Іхтіандра, і він раптово зарепетував:
— Рятуйте! Потопаю!.. — і пірнув на дію.