Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

46 Зрозуміло, що російські інтернаціоналісти ставилися вороже до всіх націй, які чинили опір асиміляції. Особливо вороже ставлення було до прибалтійських націй, але, на відміну від євреїв, німців та корейців, інші нації не були розсіяні, а жили на своїх етнічних територіях. Безглуздо було, наприклад, дискримінувати естонців у Естонії. Там інтернаціоналісти запровадили тактику депортації та колонізації. Естонців вивозили за межі своєї країни, а на їхнє місце систематично прибувало «русскоязычное население». Найбільшого досягли інтернаціоналісти в Латвії, де перед розпадом СРСР корінне населення зменшилося до 50 % від загального.

47 Я вступав до Київського університету як медаліст. Замість екзаменів ми проходили співбесіду. Поперед мене зайшов на співбесіду єврейський хлопець. За кілька хвилин він вискочив ледь не плачучи. Сказав, що треба забирати документи. Виявляється, його спитали означення одиниці індуктивности. Він не знав. Я — теж, але в мене цього не спитали. Пощастило! Вдома я перегорнув усього підручника в пошуках цього означення. Зрештою — знайшов. Воно було надруковано дрібним шрифтом у підрядковій примітці. Не пам’ятаю, щоб протягом шкільного курсу фізики на це означення коли-небудь звертали увагу. Наші екзаменатори до вступних іспитів готувалися добре.

48 Іспанія та Портуґалія втратили колонії в Америці значно раніше, ніж в Африці та Азії.

49 Голодомор 1932–1933 рр., що його організувала Росія, мав ціль — виморити українське сільське населення та завезти на його місце російських селян. План переважно не вдався, але деякі російські села в Україні виникли. Вони існують і досі.

50 А. Собчак надрукував у Санкт-Петербурзькій газеті «Час пік» історію створення ЛДП СРСР, а в журналі «Огонек» було фото платіжних доручень, за якими Управління справами ЦК КПРС перерахувало величезну суму грошей концерну Завідія. Завідія тоді був заступником лідера ЛДП Жириновського.

51 Про причетність Жириновського до КҐБ я здогадувався ще раніше, бо ми ще студентами навчились «вираховувати» провокаторів охранки за їхньою поведінкою. Вони поводять себе так, ніби вірять у власну безкарність. Коли в епоху Брежнєва бородатий студент розповідав у туалеті політичні анекдоти і з ним нічого не траплялось, попри наявність стукачів, всі розуміли, що стукач він сам, а його анекдоти — провокація. Відомо, що Жириновський, по-перше, вчився на сходознавця (всі випускники-сходознавці зараховувались до резерву КҐБ), по-друге, працював тривалий час у Туреччині, де навіть потрапив до в’язниці, а далі спокійно повернувся до СРСР. Я порівняв це з тогочасними порядками, коли безпартійного єврея ніколи б не випустили за кордон на тривалий термін та ще й без супроводу. А ось із завданням його послати могли. Згодом міністр оборони Росії П.Грачов підвищить Жириновського до полковника.

52 Хоч як це соромно, але є прихильники такої точки зору і серед євреїв. Нещодавно мене познайомили з одним. Єврей. Прізвище типово українське. Однопрізвищник знаного українського письменника. Дружина — українка, хоч і зросійщена. Обоє російськомовні. Він сказав мені про євреїв: «И чего они везде лезут?! Сидели бы себе тихо на скромных должностях — и никто бы их не преследовал». О, єврейський мазохізм! Дивно, коли єврей не розуміє головної риси власної нації — її непересічність. Якщо єврей — добра людина, то це дуже добра людина. Коли єврей — пройдисвіт та шахрай, то це вже шахрай із шахраїв. Багатовікове існування євреїв у ворожому оточенні виховало в них азарт і хист до самоствердження. Єврей розумів, що йому дадуть жити, якщо він буде двома головами вище від свого конкурента з панівної нації. Ця поведінка притаманна євреям на будь-якому щаблі соціальної драбини. Коли я вчився у Київському університеті, препаратором кафедри фізвиховання працював старий єврей дядько Йося. Препаратор — найнижча посада. Його обов’язки — підтримувати порядок у приміщенні, видавати й ховати інвентар, а також відчиняти й зачиняти шафочки в студентській роздягальні. Дядько Йося спромігся за цих умов робити чесний бізнес. Коли траплялось так, що студент (а частіше — студентка) з’являвся на заняття з фізкультури без спортивної форми, його не впускали до спортзали, а далі могли виключити з університету за пропуск занять, на допомогу приходив дядько Йося, в якого за один карбованець студентка могла отримати напрокат свіжовипраного купальника. Всі студенти любили дядька Йосю. Отже, навіть на зовсім непримітній посаді єврей здатен викликати своєю поведінкою заздрість і неприязнь у лінивої людини.

53 Є підозра, що Біле братство залучало й утримувало адептів за допомогою психотропних препаратів, які позбавляють людей волі й роблять їх беззахисними перед навіюванням. Неважко здогадатися, хто розробляв та виробляв такі препарати. Неважко також зрозуміти, хто міг видавати п’ятимільйонним накладом газету «Юсмалос», а також оклеїти в усіх містах вагони метро та інші важкодоступні місця надрукованою на крейдяному папері кольоровою фотографією колишньої працівниці райкому комсомолу на Донбасі, так званої Марії Деві Христос.

54 Цей твір Гітлера надруковано в сучасній Росії. Його можна знайти у Києві на Петрівці. Проте, російський переклад зроблено не з повного тексту Mein Kampf, а із спеціального видання для росіян, яке за наказом Гітлера зробили німці. З російської версії вилучено всі згадки про расову неповноцінність слов’ян та необхідність їх знищення.

55 Нагадаю, що О. Галич загинув у Парижі за загадкових обставин. Офіційна версія — поразка електричним струмом під час необережного поводження з маґнітофоном. Тим, хто вірить у цю версію, я казав: «Покажіть мені контакт у маґнітофоні, дотик до якого має бути смертельним. Я вхоплюсь за нього і протримаю дві хвилини». Версія дуже незґрабна. Навіть не подбали, щоб замість магнітофона згадати про телевізор, де справді є джерело смертельно високої напруги. Тут вбачається також почерк спецслужби. Чиєї?

56 Такі десанти робилися навмисне. Мені розповіли, що в Інституті фізики Академії наук Естонії після війни створили цілий відділ з російськомовних фізиків. Протягом більш як тридцяти років ці науковці не спромоглися вивчити естонську.

57 Пояснити це толерантністю та законошануванням київської міліції — наївність, бо в той час в кількох містах України міліція била рухівців за значно менші «провини».

58 Хочу довести до читача маловідомий, старанно замовчуваний радянськими істориками факт: ніякого Союзу РСР юридично не існувало, бо ніхто ні з ким у союз ніколи не вступав. Ленін наказав своїм підлеглим з РКП(б) скласти папір про доцільність об’єднання радянських республік у Союз. Вони це виконали й підписали нібито від імені своїх держав. Проте ніхто їм таких повноважень не давав. Отже, СРСР — нелеґітимне з самого початку утворення.

59 Наслідком надприбутків постачальників енерґоносіїв є нерентабельність української промисловости та неконкурентоздатність українських товарів на світових ринках.

6 °Cеред громадських діячів «п’ятої колони» поширена підла й лицемірна теза, яку час від часу повторюють різні «російськомовні», в тому числі й євреї. Вони твердять, що українська культура повинна вільно, на ринкових засадах, конкурувати з російською і тільки в такий спосіб має право відвоювати свої позиції у суспільстві. Мовляв, панове українські письменники, якщо хочете, щоб вас читали, пишіть цікаві книжки. Якщо хочете, щоб молодь слухала ваші пісні, — пишіть талановиті вірші та привабливу музику. й т. д. П’ятиколонники-манкурти висувають цю думку, бо добре розуміють, що українська культура, яку придушували три століття шляхом винищення талановитих людей або залучення їх до творення російськомовної культури, принципово не може конкурувати на рівних із російською культурою, а відтак приречена на загибель. Існує ефект придушення. Він полягає в тому, що значний розрив у рівні призводить до зникнення цивілізації нижчого рівня після зіткнення її з розвиненішою. Згадаємо приклад індіанців Америки. Отже, не можуть на рівних конкурувати боксери-аматори з Кличками. Хоч як би талановито писали марсіанські письменники, ми ніколи не станемо споживачами марсіанської культури, бо вона відсутня у нашому культурному просторі. Механіка придушення знищила в Україні (і в СРСР) єврейську культуру. Така ж доля чекає на українську культуру, якщо не вжити необхідних заходів. Заходи ці повинні бути спрямованими на поверненні українській (єврейській — теж) культурі її споживачів, яких перебрала шляхом не вільної конкуренції, а адміністративного тиску та культурної аґресії російськомовна культура. З відродженням споживача протягом одного-двох поколінь досягне нормального конкурентоспроможного рівня національна культура. Тільки після цього можна дозволити вільну конкуренцію російської культури на теренах України, бо тоді вона буде конкурувати в нас не з українською, а з американською, польською та іншими іноземними культурами. Таким чином, спочатку слід перетворити російську культуру в Україні на іноземну.

61 Антисеміти — палкі інтернаціоналісти. Попри інтеґрально-націоналістичну риторику, УНА-УНСО часів кермування Дмитра Корчинського входила разом з фашистськими організаціями Росії і Білоруси до «Боевого союза братских славянских народов», що проголосив своєю метою реставрацію великої держави Київської Руси. Питання про столицю (Москва чи Київ), на їхню думку, другорядне й може обговорюватись після приєднання України та Білоруси до Росії.

62 Цитую за пам’яттю. Ґарантую лише зміст, але не дослівність виразу.

63 В популярній колись в СРСР телепрограмі «Взгляд» було показано підрозділ КҐБ, який з метою впливу на громадську думку складав та впроваджував у суспільство анекдоти, частівки, прислів’я та чутки певної політичної спрямованости.

64 Як тут не згадати, що навіть в радянську добу серед українських письменників, поетів та журналістів були євреї. Вони не проголошували себе українськими націоналістами, проте робили внесок в українську культуру, хоча престижніше було працювати на російську. Спливають у пам’яті імена: Абрам Кацнельсон та Мойсей Фішбейн. Вони і в еміґрації залишились українськими поетами.

Сучасність, ч.9, 2003

Шульман Л. Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства / Леонід Шульман // Сучасність. — 2003. - № 9. — С. 66–93. — Бібліогр. в прим., с. 87–93.