Я вам, знаєте, так скажу: ламати — не строїти… Стільки сил… все життя працюєш, стараєшся… пустити якесь коріння, облаштувати… життя, дім, — і щоб усе це від одного поштовху — раз! — і рухнуло? Від одного тичка?
Не треба, повірте. Так найкраще… для всіх. Я-то знаю…
— А тепер, — сказав Павло Іванович на диво тверезим голосом, од якого вони обоє здригнулися, — вийміть ваш диктофон. І зітріть цей запис.
FILE DELETED[32]
— Я мала б відразу здогадатися. З першого погляду. Яка ж я дурна.
— Ти про що?
— Про Гелю. Що вона була вагітна. Це ж із першого погляду можна було впізнати. Та її усмішка… Леонардівська, Мона Ліза… От у чому секрет. Вагітна. Тепер зрозуміло… Я от думаю — а бабця Ліна знала?
— Угу, мала б знати — Геля ж до них у жовтні приходила… А мабуть же, того й приходила — розказати своїм! Поділитися. Все-таки в лісі самій, серед мужиків, першою вагітністю ходити — не позаздриш… І потім, слухай, їй же треба було домовитися, щоб родичі потім забрали дитину до себе! Сестра ж уже заміжня була, татові твоєму третій рочок ішов, — цілком можна було так обставити, ніби Геліне немовля — то їхня дитина, друга… Точно, Адю, так воно й було! І кожна б на її місці отак побігла, на жодну небезпеку невважаючи, і ніяке МҐБ б не зупинило…
— Які ви… жінки…
— А що?
— Та так… Не перестаю дивуватися.
— З чого? Це ж дуже просто. Елементарно, Ватсоне.
— Але як же вона мовчала все життя… Бабця Ліна…
— Фантастична бабця в тебе була. Звір!
— Звір?
— Угу. Це про неї фільм би треба було робити, тільки що такого тихого героїзму, жіночого, ніхто не оцінить, невидовищний він…
— Ні, не те… Ти сказала — «звір», і щось мені завертілося… Щось, із цим словом зв'язане… Гм. Ну, нічого, може, потім згадаю…
— Я тільки одного не збагну: чому він сказав — четверо? Куди з їхніх реєстрів подівся п'ятий? Не міг же він урятуватися в такому побоїську…
— А тобі не здається, що наш дорогий Павло Іванович нам не все сказав?
— Я не думаю, що він брехав. Ні, киць, я йому вірю. Все-таки, слухай, групове зґвалтування, самогубство — про свою матір, хай би ніколи й не бачену, жодна нормальна людина такого не вигадає…
— Ключове слово — «нормальна». А це не з його бекґраундом, вибач. Ех, прослухати б той запис іще раз!.. Нестиковок у нього багато.
— Угу, з записом він мене круто підсік… Як ту рибку.
— Бідна моя рибонька! Так старалася, бідолашне, з тим диктофоном… Конспіратор мій доморощений.
— Та я ж знала, що коли попрошу по-людськи, він не дозволить! А я ж собі для пам'яти, не для оприлюднення ж… Просто не збагну — як він просік, що я записую? Що в мене диктофон у кишені?
— Унюшив! Може, справді — здібний?
— Та здібний же… Ніка казала, він замолоду на математику йти хотів… А голос у нього таки гарний, ти завважив?
— Ще б пак. Ексклюзивний номер — співаючий каґебіст! Не каґебіст, а есбеушник. Один хрін.
— Не скажи… Але справді, мені теж щоразу якось не по собі робилося, коли він наспівувати починав. Він взагалі якийсь — як із різних шматків змонтований, ні? Арматура стирчить… А яких, ти кажеш, нестиковок багато?
— Та до фіга. Стільки пурги з належною розрядністю не квантується.
— Любий, ти не міг би говорити так, щоб я тебе розуміла?
[32] File deleted — файл стерто (англ.).