MoreKnig.org

Музей покинутих секретів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Забужко Оксана



Шрифт:

— Мам.

…Застигла калюжка на дощаній підлозі, мокрий відблиск кухонної лампи, наче око велетенської рибини. Гарний був сніговичок.

— Мам, я звільняюся з роботи.

В трубці виростає тихий шелест переляку, звук повітря з пробитої камери. До Дарини немов уперше з повною ясністю доходить, що її мати весь вік жила в чеканні лихих новин. Що добрі новини для Ольги Федорівни завжди були тільки інтерлюдією, відтермінуванням. Коли 11-го вересня на телеекрані валилися нью-йоркські Вежі, Ольга Федорівна була впевнена, що почалася Третя світова війна, — та, якої вона сподівалася ще сорок років перед тим, під час Карибської кризи. І не тільки вона — Нінель Устимівна тоді взагалі зробила аборт, бо куди ж родити, коли от-от війна почнеться, так що Влада була, власне, не первісток… Покоління готовности до найгіршого. Може, вони не так уже й помилялися? Може, так і треба жити — завжди готовим до того, що леда-хвилю весь твій, із мурашиною старанністю вибудуваний світик може завалитись ік перетакій мамі, й треба буде так само старанно починати відбудовувати його наново — по камінчику, по травинці, по цурпальчику?..

— А я так і подумала, — бубонить Ольга Федорівна, уже волочачи на будівництво свою першу травинку, — що з тобою щось недобре, бо мені цілий ранок сьогодні так чогось тяжко, так муторно, ну просто все з рук сиплеться!.. — Дарина несподівано зворушується: муторно, оце якраз на диво точне слово — гидко, як од затруєння. — Та що ж таке сталося, чого, як?..

— Те, що й давно б уже мало статися, ми й так довго держалися… Продали нас, ма.

— Як?..

— Найзвичайнісінько, як усіх інших, взяли — і продали. Цілим селом, увесь наш канал. З усіма кріпацькими душами, і моєю в тому числі. Погуляли на воленьці — і баста.

Ольга Федорівна, споживачка готової телепродукції, на кухню допущена зазирнути хіба крізь шпаринку, яку їй вряди-годи відхилить дочка, наївно допитується, кому продали, і чи не можна домовитися з тими новими власниками, щоб «Діогенів ліхтар» залишився в програмі? Адже ж таких передач уже на телебаченні й справді хоч із ліхтарем шукай, скоро взагалі не буде чого дивитися — як не серіали, то все ті ток-шоу недоумкуваті, і який тільки дурень їх дивиться, аж, їй-богу, стидно за ведучих, а решта все, куди не клацни, то самі тільки вибори, вибори, вибори, а вибрало б вас уже на той світ!.. Дарина, мимоволі розбавлена такою палкою підтримкою, ловить себе на тому, що за інерцією подумки все ще прикликає за свідка свого шефа, чи пак тепер уже екс-шефа: прошу дуже, ось тобі відгук рядової пенсіонерки!.. (І скільки ж то часу їй тепер забере — вийти вже з учорашнього кабінету, струсити з себе липкий кушир їхнього діалогу?) І звідки, на ласку Божу, в них усіх, а надто в тих, хто допався до великих грошей (попав на бабки по-крупному, як сказав іще місяць тому їхній оператор, старий цинік Антоша, — бос явно попав на бабки по-крупному, пора чесати з цього корабля…), — звідки в них така непохитна віра в те, що аудиторія — то стадо баранів, яким треба сипати в ясла виключно найтупішої лабораторно-білкової січки?.. Рейтинги, молитовно казав шеф (колись давніше казав, коли вони ще були командою, коли сиділи за північ, заливалися до вух розчинною кавою й сперечалися, — Господи, та невже ж таке справді було, не наснилося їй?..), рейтинґи — ось тобі об'єктивний показник, чого люди потребують: розваг, і ще раз розваг, і то таких, щоб не перевантажувати звивини! — брехня, гарячкувала вона (тоді її думка ще важила, ще могла, їй здавалося, щось змінити…), люди споживають те, що їм підсовують, просто за браком вибору, так, як ти купуєш у «Великій кишені» ті пластмасові яблука, яким хіба на ялинці висіти, — не гниють, не всихають, і через рік будуть так само блищати як полаковані, але це ж не значить, що ти не волів би живу, з дерева, соковитеньку симиреночку з живим черв'ячком усередині, тільки що симиренок у супермаркетах катма, а Golden Smith-y того бляшаного хоч завались, от тобі й рейтинги!.. Скінчилися їхні суперечки — да-авно вже скінчилися, вчорашнє — то лиш підведена риска під пустотою, що бозна-відколи вже тягнеться, шеберхотить пустими віконечками відіграної плівки. Більше кіна не буде — її, Дарину Гощинську, списали, як і багатьох до неї, між іншим, — в тираж, любі, в тираж, на ваше місце знайдеться свіже м'ясце, згідливіше й завжди готове до послуг — із мокро розтуленим ротиком та захопленим скавчанням, коли його товчуть у всі діри.

Ольга Федорівна тимчасом теж снує якусь власну гадку — мати й дочка течуть паралельними руслами, як дві річки, розділені горбистим рельєфом неспівмірного досвіду, — роблячи незграбні закрути до зближення й раз у раз розминаючись:

— А ти вже давно була якась неспокійна, Дарунь, я навіть нишком думала, може, у вас із Адріяном щось негаразд, журилася за вас… Видно було, що ти вся на нерві…

Ну ясно, раз на нерві, значить, щось негаразд із мужчиною, логіка в мами несхибна… А найсмішніше, думає Дарина, що не вгадали обидві: сама-бо вона все своє нап'яття останнього року по-страусячому списувала на фільм про Довганівну, — заткнувши носа й вуші, щоб якомога менше звертати увагу на довколишнє грандіозне збурення лайна, яке тимчасом підіймалося від кісточок вище колін, так що пересуватись робилося дедалі трудніше, не кажучи вже про дихати: зникали з прайм-тайму дискусії в прямому ефірі, новинарі скаржилися, що отримують від власників щоденні тематичні інструкції, які новини як подавати, а за які взагалі мовчати як-у-рот-води, на місце власних програм плавом сунули покупні російські, мовби на місце твого життя заступала чиясь підробка, грубо зляпана на комп'ютері програмістом-початківцем, — кругом западали сутінки ума, а вона вважала, що знайшла для себе нішу, куди «не заливає», як любив казати Юрко; та вони й усі так гадали, всі, хто лишався на каналі до останнього, — вперто не помічаючи, що воно таки заливає, аж доки не залило аж до обрію й стало ясно, що ніяких ніш більше нема, а є тільки той, хто платить, і той, хто виконує замовлення. Тобто так уважали ті, хто платить, і це було нормально. Ненормально було те, що нікого не знаходилось їм заперечити.

— От якраз таке ток-шоу для недоумків, мамочко, мені й запропонували…

— Що, замість «Ліхтаря»?!

— Уяви собі. Молодіжне. Продюсер сказав — оновлюємо стиль каналу. Ставка на молодь, і мені, як вони вважають, супербонус — молодіжне ток-шоу. Ну, знаєш, як це, — скажи «ні» сексу без презерватива, ми познайомилися в караоке-барі і тому подібне. — Затнувшись, вона сковтує надбіглу перешкоду в горлі (суки, суки!), щоб докінчити: і конкурс «Міс Канал» для дівчат-глядачок, — але ні, цю частину програми вона промине, це не на мамині слухи, такого музейним працівницям літнього віку оповідати не слід.

— …В якім іще кароокім барі? — пригнічено питає Ольга Федорівна. Дарина знову відчуває, як очі їй наливаються слізьми. Нащо вона оце мучить — і матір, і себе? Знайшла кому плакатися.

— Неважно, мам, це я так, для прикладу… Вони мені косички пропонували заплести. Оновити імідж, тіпа, ближче до цільової аудиторії. Бачила таку рекламу — покоління «джинс», все й одразу?

— Вони що, показилися? — в голосі Ольги Федорівни прорізаються відмолоділі гострі нотки, від чого Дарині зринає, розмитим напливом, образ понад тридцятилітньої давнини: струнка брюнетка в жовтогарячому платті шпарко йде по двору дитсадка поруч зі зніченою вихователькою, щось гнівно тамтій вичитуючи, а маленька Даринка дивиться з вікна їдальні, де її замкнули по обіді доїдати ненависну сметану, — повну склянку кислятини, яку вона в розпачі, всіма навіки покинута, з огидою цідить через губу, від чого рівень білої кваші в склянці нітрохи не знижується, — дивиться, і її проймає вибухом щастя, одночасною свідомістю близького визволу: мама прийшла! — і потрясіння од першого в житті погляду з б о к у: це моя мама — яка ж вона гарна!.. Якби ж то можна було завжди пам'ятати своїх батьків такими, якими вони були в свої найкращі роки. Але на це ніколи нема часу, бо в тебе на карку зовсім інший клопіт — твої власні найкращі роки, які так само, до трясці, минають. Минають.

Що її було зачепило — це те, що продюсер ні хвилинки не сумнівався, що їхня пропозиція має їй полестити: що вона має втішитися з самого того факту, що її визнали придатною для молодіжного ток-шоу. І, ще гірше, — що вона й справді якусь мить чулася підлещена. Так, як коли при зупинці на світлофорі з сусіднього авта водій слав їй повітряні поцілунки, як тоді, коли на неї задивлялися чоловіки в чужоземних аеропортах (там, де можна мати тверду певність, що тебе не впізнали, — що той увімкнений погляд і безконтрольно розвільжена усмішка адресовані не телезірці, а просто вродливій жінці, бо вдома цього не розрізниш, на красунь і на знаменитостей чоловіки дивляться однаковим поглядом…), — як коли на вулиці біля неї з розгону, розбризкавши віялом калюжу, аж ледве встигала відскочити, спинявся чорний «лексус» і з-за спущеної шиби визирала пичка років на — надцять молодшого за неї пацана, що лінькувато озвучував, гейби ресторанне замовлення: «Девушка, тєлєфончік аставьтє…» (і тільки коли вона розсміялася йому в вічі, видно було зі зміненого виразу, — впізнав, загорівся вже іншим, куди запобігливішим інтересом, ось вона, влада медій: «Пастойтє… ви нє… ви нє на тілівіденії работаєтє?..»), — це щоразу бувало приємно, авжеж: додавало отухи. Якусь мить вона, мов загіпнотизована, слухала, як шеф їй оповідав про неї саму: їй заплетуть косички, щоб виглядало «живенько», як він висловився, і вберуть відв'язаніше, по-молодіжному, з «Бенетону», — що-небудь невимушене, топик, шортики з ботфортами, спідничку коротеньку… Її спаралізувала не так його інтонація досвідченого коханця, як власна вічно-жіноча готовність — заворожено віддатися в руки дизайнера, гримера, стиліста, когось, хто зробить тебе іншою, кращою, і аудиторія, готова оцінити зусилля, тут як тут, під рукою, продавчиня подає в кабінку ще кілька можливих, на її думку, спідниць до жакетика, який ти приміряєш, мужчина сидить тимчасом у кріслі з газетою, чекаючи, коли ти вийдеш із кабінки й пройдешся по залі, покрутившись перед дзеркалом і огладивши спідницю на заду й на стегнах, мов виліплюючи власне тіло наново, сама-собі-Пігмаліон, із нового убору: ну як?.. Ось тільки за той момент у цілій вчорашній розмові їй і було соромно, але цього вона матері не розкаже, жодним побитом, мама б її просто не зрозуміла — мама ніколи не переступала порога дорогих бутіків, і не дяді ж Володі зрештою було сидіти в кріслі, чекаючи сеансу перевдягання-перетворення зі сфінксівською посмішкою мужчини, який у кінці за все розрахується. Угу, не так уже й багато житейських радощів зазнало те покоління порівняно з нами, і хіба ж не за це ми його, в глибині душі, й зневажаємо?..

— Отож-то, мам, я шефові так і сказала — що дурочку з себе робити не дозволю. Не так вона сказала, не так. Вона тільки збила його з тону — з того ділового тону торговця живим товаром, із яким він її упаковував і перев'язував стрічечкою: всівшись на край стола в позі стриптизерки, задерла кофточку, блиснула йому в вічі голим животом і спитала отим гнівно дзвенячим голосом, надтріснуті уламки якого ще й досі, бач, даються пізнати в голосі її матері: «А пірсінґ на пупкові — теж робити, чи слабо?..», — він осікся, забувши закрити рота, збентежився, махнув рукою: припини, мовляв, — тут-таки й вивинувся, відновив рівновагу, вильнувши смішечком: «А пупок класний, ням-ням!», — але з цієї хвилини говорив із нею вже на рівних, як зі спільницею (ах, і добре ж казала їй колись одна стара актриса, коли вони після зйомки пили на старушчиній злиденній кухні чай із сухариками, перед тим явно старанно обструганими од цвілі: краще вже, голубонько, бути курвою, ніж річчю…), — вона тільки ледь попхнула його з вершечка гори, на якому він переможно балансував, упоєний сам собою, — а далі він уже з гуркотом покотився вділ сам, волочачи за собою і її, ну й обдерши ж по дорозі до крови, але цього — про Р. — вона також мамі не розповість, цього вона навіть Адріянові не розповість, із цим їй доведеться освоюватися самотужки…

— А він же тобі що? — допоминається Ольга Федорівна, вочевидь за щось іще чіпляючись, за якусь, як їй уявляється, надію. Дарина відчуває легкий укол роздратування — колись у юності ця материна чіпкість за дрібниці, намагання затулитися ними від реальности (після смерти батька вона довго розповідала на всі боки, як він добре в останній день поїв — манної кашки, морквяного сочку…) не раз доводила її просто-таки до бажання матір стусонути: та прокинься ж ти нарешті!.. Юність іще поняття не має, яких зусиль вимагає від людини мистецтво виживання, — навдивовижу пустопорожня пора в житті. А ми ще й робимо все можливе, щоб розтягти її начимдовше.

— Мам, ну ти прямо як Виборний у «Наталці Полтавці» — а ви ж їй що, а вона ж вам що?..

Не станеш же розповідати, як він пояснював їй, яко розумній жінці, всі очевидні вигоди нового курсу: спершу б'ючи на її слабину, і хто сказав би, що він не знає свої кадри! — на її невиліковну потребу подобатись, все життя тяжить над нею цей проклін дівчинки таки ж справді, тьфу ти, з бантами в кісках — щоб їй поаплодували, щоб похвалили: ай Даруся ж у нас і розумничка, як гарно віршика розказала! — і на її амбіції, яких у неї також навалом, аякжечки, та й хто ж би то, позбавлений амбіцій, згодився двічі на тиждень плавати своїм оптично скругленим фейсом, як рибка, в мільйонах домашніх акваріумів, — з вами програма «Діогенів ліхтар» і я, Дарина Гощинська, залишайтеся з нами (космічна чорнота потойбіч скерованих на тебе студійних світел — ефект засліплення — здається населеною, як глядачева зала, що тягнеться в нескінченність: здається, що звідти на тебе націлено мільйони очей, і завжди, навіть після семи років виходу в ефір, їй здається, що там хтось сидить, завмер у чеканні, готовий на звук фальшивої ноти заскрипіти кріслом, закашлятися, хоч у студії нема жодних крісел, крім того єдиного, котре під нею, — вона чує той багатолюдний затамований віддих передекрання, погляди тих, до кого звертається, — вони держать її, як вода держить плавця…). Шеф напирав на нові «масштаби», наче козирями ляскав об стіл (стіл у нього в кабінеті тепер стояв солідний, дубовий, хоч більярдним сукном крий), — і масштаби вражали: прайм-тайм, серйозна розкрутка, білборди, реклама в метро, з неї зроблять культову героїню молодого покоління, якої ще хороби їй треба?.. Він позував, він пишався собою — виходило, що насправді це він домагався від неї похвали: як усякий чоловік від красивої й розумної жінки, а проте трохи й не так: щось йому муляло, якийсь пробій у ньому вона мала помогти затулити… Зовсім недавно, з місяць тому, вони бенкетували в нього на новосіллі — він в'їхав у нову квартиру, шикарну, двоповерхову, коло Оперного, з ремонтом — десь із півмільйона баксів мусило влетіти як мінімум: зала з цегляним каміном, лазнички, обкладені мармуром, гейби римські терми, і це там, при екскурсійному обході тих храмоподібних лазничок, під веселий сміх гостей (раз у раз дірявлений, як коштовна обшивка цигарками, нестримними, шипучими спахами заздрости), старий цинік Антоша на прізвисько «Бритва Окама» — всім людським учинкам він мав за правило шукати найпримітивніше можливе тлумачення і майже ніколи не помилявся (якщо твій цинізм називається життєвою мудрістю, Антончику, мовляла вона півжартом, то я волію вмерти дурною, — а він відказував зі своєю багатозначно юродивою посмішечкою латентного алкоголіка: це тільки якщо тобі сильно повезе, дорогуша!..), — цей Антоша тоді стиха буркнув, мов сплюнув: ну все, бос попав на бабки по-крупному, пора чесати з цього корабля, — маючи на увазі їхній канал, який уже повним ходом ішов на дно, перетворюючись, як і всі інші, на акціонерне товариство, на бізнес-прикриття для купи якихось мутних контор по відмиванню бабла, а їхній капітан, їхній шеф і годувальник, їхній продюсер і співзасновник, мокрий од поту, ніби вбраний виліз із-під душа, знай, як хавбек на футбольному полі, метався по своїй камінній залі в ноги «віпам», не знаючи, чим іще їх загодити: Пьотр Нікалаїч, вазьмітє суші, ви же любіте, Алексей Васільїч, водачкі? (їх було небагато на вечірці — мужчин Вадимового типу, з однаковими, залитими ніжним жирком потилицями, при яких голова починає нагадувати втопаючу просто в плечі більярдну кулю, й серед них Дарина майже нікого не знала, — небагато, але досить і одного такого чмиря, щоб вечір не вдався…), — і в якийсь момент після чергового свого прогибу перехопив на собі Даринин погляд — видно, насмішкуватий, ні, либонь-таки, співчутливий (вона-бо тоді ще гадала, що це все заради каналу, що шеф увихається перед хлібодавцями задля них усіх, задля справи, щоб держати канал на плаву, — щодня, біднесенький, їсть лайно, щоб Гощинська могла в ефірі вирощувати квіти, що ж, квіти завжди ростуть на гною, і з телебаченням те саме, що з вродливою жінкою: хто, шлючи їй із авта повітряні поцілунки, думає про те, як функціонують її нутрощі, про чвякання калових мас у неї в кишках, від безперебійности якого, між іншим, прямо залежить світіння цери на личку? — тільки тут, замість калових, помпувались потоки фінансові, і хтось мусив забезпечувати їм безперебійність, — так вона гадала, затуляючи свого бридливого носика, бо ж самій їй припадала в тому гігантському телеорганізмі роль, нівроку, таки не кишки, а світлоносного личка, «обличчя каналу»…), — і під тим її порозумілим поглядом, поданим йому поверх ситих плечей і жуючих голів, шеф, мов прокинувшись зі сну, раптом переможно, по-змовницькому обвів очима свою плаваючу в диму камінну залу, буквально огладив ту залу на собі, як жінка, виходячи з кабінки, нову спідницю на стегнах, — обняв, підважив і подав їй, усю нараз, із собою в центрі, геть і з тією самою жіночою питальною тривогою в погляді: ну, як?.. Ніби саме вона була тут держателькою контрольного пакета акцій, ніби без її схвалення все це шоу втрачало сенс. Її це тоді дуже було насмішило, і вона й розсміялася йому через стіл (забагато випила!), салютнувши своїм келихом у німому тості: будьмо, дорогенький, за тебе! — і, о Боже, як же він у відповідь розцвів, засяяв, ніби вона скинула йому з пліч казна-якого тягаря, полегшила ношу!.. А вона й не вдупляла, що доля каналу на той час була вже, відай, вирішена, Антоша, як завжди, не помилився, і контрольний пакет відпливав до зовсім інших рук, — тих, що вчора взяли її за горло, скориставшись для цього руками шефа. Шефа, який бачив у ній спільницю і потребував її схвалення й надалі: верной дорогой ідьотє, товаришу. А хрін тобі, гнидо.

Майже неймовірно, правда ж, — подумки звертається вона не до матері (з матір'ю вона подумки не розмовляє), а до Адріяна (з яким теж навряд чи стане ділитись цим спостереженням, бо таким узагалі ні з ким не діляться, а куди ж діваються всі ті спостереження, якими ніхто ні з ким не ділиться, і вони так і пропадають у темних комірках мозку?), — майже неймовірно, як багато в житті часом вирішує одна випадкова фраза, один погляд, — ось такий-от підбадьорливий, змовницький, через залу, — і вже тебе за нього радо підхоплюють і втягують попід руці до свого гурту, знімаючи покришку з такого підземельного кишіння черви, якого ти воліла б ніколи не бачити, і не знати, що таке існує. А причиною всьому звичайнісіньке непорозуміння — тебе просто неправильно зрозуміли, світ узагалі стоїть на непорозуміннях, і ніхто вже нікого не розуміє. Такі масштаби, такі можливості, такий кар'єрний ривок — чим вона невдоволена? Шеф справді не розумів — якщо й лукавив, то зовсім трошечки. А як же її проект, а незакінчений фільм?.. Він скліпнув, немов пригадуючи: який іще в дупу фільм? Він уже забув, стер цей файл із пам'яті — є ж такі щасливі люди, наділені здатністю забувати все непотрібне. Про УПА, чи що?..

— Знаєш, мам, що він мені сказав? Про мій «Ліхтар»? Сказав, що нікому мої герої не потрібні. Що це не ті герої, які зараз на часі.

На часі, який чудовий вираз, — її мов ножем порнуло. Пьотр Нікалаїч, Алексей Васільїч — вони купили цей час, як купували ефірний, вони самі мали себе за головних, ні, за єдиних героїв п'єси життя, спеціально під них і писаної, як вони вважали, і так у цьому переконанні й зоставалися — аж до останнього контрольного пострілу в голову. Але шеф, шеф! — він же не з тих, не їхньої породи, він же колись був здібним журналістом, який чудесний на початку дев'яностих зробив був фільм про чернівецьких облисілих діток, там, здається, витік ракетного палива був у військовій частині, місто, на добрий лад, треба було відселяти, — стоп-стоп, але ж тему то після того — згорнули, не випливала більше, і, одну хвилиночку, дайте згадати, — чоловік, який розслідував причини катастрофи, з місцевих, — здається, чи не загинув якось тишком-нишком за нез'ясованих обставин, якщо вона нічого не плутає?.. Спробуй тут не сплутай, спробуй утримай усе в пам'яті, коли в тій пам'яті давно перебор, перевантаження системи, і в тебе давно вже не голова, а ящик із-під комп'ютера, захаращений, як обрізками плівки, кадрами невстановленого походження, невідомо-куди-належними краєвидами та обличчями з відклеєними від них іменами (тисячу разів уже бувало: обличчя впізнаєш, людину — ні!). І так собі гадаєш, ніби несеш людям інформацію, а насправді тільки збільшуєш кількість обрізків у їхніх головах і таким чином допомагаєш їм забувати, бо й сама вже ні фіга не пам'ятаєш, окрім того, що стримить перед очима, на розчищеному серед завалів вузенькому проміжку сьогодні-на-сьогодні. О чорт, може, й справді вона чимось не тим займається?..

— Самі вони не на часі, — гірко озивається Ольга Федорівна, і Дарині блимає неясний здогад, що мати вкладає в ці слова щось своє, їй, Дарині, невидиме й неприступне. І додає, теж не знати кого маючи на думці: — Таргани.

Якийсь Дарина вгадує за цими словами місточок, хистку кладочку, перекинуту до неї, з берега на берег, але вона не має коли до того дослухатися, її несе по своєму руслу, — і не з самої тільки інерції активного життя, котре ніколи по-справжньому не чує тих, хто випав із системи (ну бо що ж вони можуть нам корисного повідати, пенсіонери, безробітні, бомжі, банкрути, зіжмакані упаковки, зметені на край хідника, по якому ми хвацько цокаємо нашими новенькими підборами від Bally, на які вони вже ніколи не зможуть собі дозволити?..), — просто, її переповняє кривда, велика й нестерпуча, в ній зяє свіжий пробій, який вона тільки-тільки почала залатувати, і вона зараз усуціль перейнята собою, як дядя Володя своїм артритом: розказана матері, в трохи іншій редакції, ніж звечора Адріянові, розмова з шефом, у міру того як розказується, набирає в її власній свідомості певних кшталтів, стягується докупи, і тільки це для неї зараз і важливо — переозвучити й змонтувати в пам'яті вчорашню плівку таким чином, щоб можна було записати її собі в актив і жити з цим далі. Все, що для такої процедури потрібно, — це вдячна аудиторія з підтакуючими оханнями, мама ж знай вибивається з ролі й перехлюпується кудись не в той бік, усе ще не второпавши, в які формочки їй належить увіллятися й стягтися льодком, — здає старушка, факт: не та вже гнучкість, не та швидкість реакцій… Але «таргани» — щось у цьому, далебі, є, мимохідь відзначає дочка: мати таки має чуття слова, недарма замолоду писала вірші, хоча, зрештою, хто їх тоді, в шістдесяті, не писав, — у шефові й справді тепер прозирає Дарині щось тарганяче, дарма що він ніколи не носив вусів. А шкода, йому б пасували. Таке нервове посмикування носом, тим помітніше, чим дужче він учора, по наростаючій, нервувався, — такий вираз, ніби чоловік постійно принюхується до чогось смердючого. Антоша навіть запевняв, і давненько вже, що шеф не інакше як кокаїнчиком бавиться, і після вчорашнього вона схильна в це повірити: не може людина цілий час жити в такій клоаці, чимось треба глушити принаймні нюх.

— Знаєш, чого мені безумно жалко, ма? Того сюжету, який я планувала на наступний тиждень, я тобі не розказувала?

— Ти мені взагалі нічого не розказуєш. — Ну от, прошу дуже, тепер іще й претензії.

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Поэтический театр Высоцкого
Поэтический театр Высоцкого
[Поэзия: прочее / Иностранные языки / Песенная поэзия]
В книге Виталия Александровича Гаврикова – доктора филологических наук (Университет МГУ-ППИ в Шэньчжэне) и Любови Геннадьевны Кихней – доктора филологических наук (Московский университет им. А. С.
0
Чехов. Просто о великом
Чехов. Просто о великом
[Биографии и Мемуары / Документалистика]
«Ничего резкого, – ни движения, ни слова, ни слишком громкого голоса, ни умствующего рассуждения!.. Чехов становился грустным и уклончивым, и даже кротко-неприязненным, когда при нем начинали
0
Награда для кота
Награда для кота
[Любовное фэнтези / Проза / Фэнтези]
Дэйна потеряла родных, свободу и будущее, а страна её захвачена врагом. Райнхардту сломали карьеру военного, которой он грезил всю жизнь. По злой прихоти императора они должны стать мужем и женой.
0
Агония царской России. Революция 1905 года глазами французского писателя
Агония царской России. Революция 1905 года глазами французского писателя
[Публицистика / Историческая проза]
Гастон Леру (1868–1927) — один из мэтров детективного жанра. Его романы «Тайна желтой комнаты», «Призрак оперы», «Кровавая кукла» известны на весь мир. Не раз он бывал в России — как популярный
0
Слово одесского пацана. Классики криминала
Слово одесского пацана. Классики криминала
[Биографии и Мемуары / Историческая проза / Публицистика / Подростковая литература]
Одесса — «жемчужина у моря», Южная Пальмира. Но за вычурной архитектурой скрывается тайная сторона этого города — бандитская Одесса, окутанная легендами о громких преступлениях и невероятных
0
Юаньфэнь. Тушить пламя души крыльями бабочки
Юаньфэнь. Тушить пламя души крыльями бабочки
[Героическая фантастика / Боевое фэнтези]
Каждая свеча на мосту Юаньфэнь хранит пламя души Владыки Тьмы Кастиэля, повергшего мир в хаос. Раз за разом он пытается переиграть судьбу, возвращаясь в прошлое, чтобы снова не встать на путь
0
Столкнувшиеся миры Мины Ли
Столкнувшиеся миры Мины Ли
[Иронический детектив / Детективы]
Мина стала главной героиней собственной истории. В буквальном смысле. Проснувшись в субботу утром и собираясь на подготовку к выпускным экзаменам, Мина Ли и представить не могла, что ей предстоит:
0
Снежинка в академии драконов
Снежинка в академии драконов
[Любовное фэнтези / Юмористическое фэнтези / Книги про волшебников]
Что делать, если отец хочет выдать тебя замуж за ненавистного бывшего? Конечно бежать в академию! Ну и пусть там почти одни драконы, которые магов льда недолюбливают. Главное – здесь меня папенька
0
Позови меня, Ветлуга
Позови меня, Ветлуга
[Современная проза / Подростковая литература]
Три друга по окончании института выбирают каждый свою судьбу. Один в поисках лучшей жизни оказывается в Америке. Другой после криминальных разборок 90-х застревает в Африке. Третий, потеряв
0
33 несчастья для блондинки
33 несчастья для блондинки
[Эротика, Секс / Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Капитан Лана Айсберг отбила у пиратки корабль-гарем: 33 пленных эльфа — принцы, жрецы, знаменитости. Хотела спасти — а нашла на их телах карту сокровищ исчезнувшей древней расы. Теперь за карту идёт
0
Из дикого леса дикая тварь 3
Из дикого леса дикая тварь 3
[Попаданцы / Боевое фэнтези / Городское фэнтези / Книги про волшебников / Киберпанк / Самиздат]
Все опасности и треволнения позади, дикий лес и суровые горы остались за спиной, впереди гостеприимная Ситка и уютные Теплые Ключи... Можно расслабиться и радоваться жизни. Да? Нет! Стах Темнорецкий,
0
Бледней со мной
Бледней со мной
[Детективы / Триллер / Боевик / Современная проза]
Он привык заключать сделки. Она - замечать то, что лучше не замечать. Он контролирует цифры, людей и последствия. Она - случайности. И себя в них Они столкнулись там, где лишние
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
7
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
4
Второй шанс для Лекаря. Том 9
Второй шанс для Лекаря. Том 9
[Альтернативная история / Попаданцы]
Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и приговором — прямо у хирургического
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
11
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Золушка в стиле вамп
Золушка в стиле вамп
[Любовная фантастика / Короткие любовные романы]
Живое сердце среди вечной нежити? Надолго ли? В Городе Мёртвых, где вместо фонарей — болотные огни, а дорогу указывают висельники, Золушка — единственная, кто дышит. Восемнадцать лет её охраняет
1
Близкие контакты пушистого вида
Близкие контакты пушистого вида
[Домашние животные / Современная проза]
Озорным Ральфу и Шипли, прелестной Роско и их бессменному вождю Медведю предстоят большие перемены – переезд из города в сельский дом в графстве Девон. Как они отнесутся к новым соседям: полевкам,
0
Бумага и печать
Бумага и печать
[Попаданцы]
Осень 1917 года. В городе одиннадцать учреждений, выдающих бумаги, и пятнадцать круглых печатей, из которых восемь может взять кто угодно. Проверить мандат нельзя никак — и Морозов доказывает это на
0
Отель
Отель "Империал"
[Современные любовные романы]
Меня зовут Катрина. Чтобы победить свою боль, мне пришлось бежать в другую страну. Потому что меня предали самые близкие, как мне казалось, люди. Не знаю, как бы справилась, если б не он… Мэт Уилкинс
0
Бывает и хуже? Том 12
Бывает и хуже? Том 12
[Попаданцы / Городское фэнтези / Книги про волшебников / Самиздат]
ЭТО ФИНАЛЬНЫЙ ТОМ. Саня Агапов должен закончить с долгом жизни, чтобы остаться в этом мире, где у него уже появились друзья, коллеги и девушка. Но не только ради долга Саня хочет помочь.
2
Сайт знакомств
Сайт знакомств
[Эротика, Секс / Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
У Янины Лутошиной вся жизнь пошла под откос. С работы уволили, муж ушел к другой, и в перспективе лишение водительских прав. Как поднять себе настроение? Очень просто. Зарегистрироваться на сайте
0
Брачное агентство «последний шанс»
Брачное агентство «последний шанс»
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Она искала ему идеальную невесту. Он решил, что идеальная невеста — это она. И лучше бы ей не спорить с верховным инквизитором. Ванесса — сваха магического агентства «Последний шанс». Сюда
0
Библиотекарь для Кощея
Библиотекарь для Кощея
[Любовная фантастика / Попаданцы]
Всю жизнь мне встречались два типа мужчин: брутальные альфа-самцы, от которых лучше сразу убежать, пусть даже роняя тапки, и мягкотелые плюшевые мишки, которых так и тянет задвинуть подальше в
0
Немое кино: Магия кинематографа в буквах и картинках
Немое кино: Магия кинематографа в буквах и картинках
[Детская литература: прочее / Кино]
В этой книге собраны 10 фильмов, которые изменили не только кинематограф, но и мир. Их создатели – бескомпромиссные мечтатели и смельчаки, творившие без оглядки на инструкции и правила. Они черпали
0
Мама сына. Как стать для него опорой и той, кому он по-настоящему доверяет
Мама сына. Как стать для него опорой и той, кому он по-настоящему доверяет
[Эротика, Секс / Психология]
Каждая мама хочет, чтобы ее сын вырос счастливым, уверенным и ответственным. Но из лучших побуждений мы часто стараемся направлять и контролировать вместо того, чтобы слышать и понимать. Эта
0
Драконы втихаря не женятся
Драконы втихаря не женятся
[Любовная фантастика / Самиздат]
Господин случай любит шутить: артефакт, безумно важный для одного наглого дракона, чудом оказался у меня. Я думала, что этот непрошибаемый гад открутит мне голову, но он вдруг вызвался решить
0
Наследница иллюзии
Наследница иллюзии
[Любовная фантастика]
Она — не ручная игрушка в их руках. Айверсон Померой — мастер обмана, наделенная силой иллюзий. Но даже её магия бессильна против зачарованного ошейника, который приковал её к трону безжалостного
0