— Постривайте, я уже давно складаю віршик про її ніс.
У сусідній кімнаті господиня пирснула зі сміху.
— Який же ти легковажний! І вже склав?
— Майже. Ось перший рядок: «На цім обличчі свято носа».
— А далі?
— Другий рядок: «Принесімо цьому носу священне вино».
— А далі?
— Все.
— Потішно, — всміхнувся Канґецу-кун.
— А що, як дописати: «Пітьмою в ньому вкриті дві печери», — взявся доповнювати Мейтей.
— Не знаю, чи сподобається вам така фраза: «Такі глибокі й темні, що й волосків не видно», — приєднався і Канґецу-кун.
Саме тоді, коли на приятелів зійшло натхнення, з-за огорожі кілька голосів заверещало: «Борсук із Імадо! Борсук із Імадо!» Господар і Мейтей здивовано глянули туди, звідки долітали голоси, намагаючись розгледіти крізь щілини в огорожі, що ж там діється. Там почувся регіт і тупотіння.
— Що означає «борсук із Імадо»? — розгублено допитувався Мейтей у господаря.
— Казна-що, — відповів той.
— Дотепно придумано, — похвалив Канґецу-кун.
Враз Мейтей, ніби щось пригадавши, скочив на рівні й серйозно почав:
— Вже не один рік я досліджую ніс з погляду естетики і сьогодні хочу викласти деякі свої спостереження. Отже, прошу вашої уваги.
Пропозиція була така несподівана, що господар тільки витріщився на Мейтея. Кангецу промимрив:
— Цікаво послухати.
— Я всебічно вивчив це питання, але походження носа так і не зміг встановити. По-перше, викликає сумнів доцільність у ньому двох отворів: адже навіть якщо ніс має чисто практичне значення, то двох отворів забагато. Йому зайве так чванькувато стирчати посеред обличчя. Однак чому він дедалі більше випинається вперед? — Мейтей для підтвердження торкнувся власного носа.
— А хіба він у тебе випинається? — без усяких лестощів зауважив господар.
— Принаймні він у мене не плескатий. Щоб уникнути непорозуміння, звертаю вашу увагу, що ніс — це не просто два отвори… Отже, на мою думку, розвиток носа пояснюється тим, що наслідки незначної дії, званої людьми сяканням, нагромаджувалися й спричинилися до виникнення такого яскравого феномена.
— Свята правда, — підхопив господар.
— Як ви самі добре знаєте, при сяканні ми хапаємось пальцями за ніс і подразнюємо ту його частину, за яку хапаємось. А згідно з великими принципами теорії еволюції саме та частина тіла, яка зазнає постійного подразнення, розвивається швидше за інші. Шкіра гpyбшає, тканина ущільнюється і врешті-решт утворюється хрящ.
— Даруйте… Навряд чи м’ясо так швидко перетвориться у хрящ, — заперечив Канґецу-кун, учений-фізик.
— Ваші сумніви не безпідставні, - любесенько вів далі Мейтей. — Але факти — найкращий доказ, ось він — хрящ, тут уже нікуди не дінешся. Хрящ утворився, а з носа все одно тече, отже, треба сякатися. Внаслідок цього хрящ звузився з обох боків й обернувся на високий виступ… справді, жахливий процес. Як незаперечно, що крапля довбає камінь, голова святого Біндзуру [103] випромінює світло, так само істина, що ніс видовжується й твердне.
— Але ж твій ніс м’який, як рисова балабушка.
— Доповідач побоюється, що йому буде важко спростовувати закиди на адресу названої частини тіла, тому-то він свідомо ухиляється від дискусії на цю тему. Він хотів би звернути вашу увагу лише на те, що ніс вельмишановної матінки Канеди — це всесвітнє диво, бо він досяг найвищого ступеня розвитку і являє собою зразок чудового й рідкісного носа.
Канґецу-кун мимоволі пирснув.
— Однак, хоча кожна річ, досягши вершини розвитку, справляє незабутнє враження, вона чомусь нас лякає і не дає наблизитися до себе. Без сумніву — у матінки Канеда розкішний ніс, але чи не занадто стрімко він пнеться вгору? Носи в людей минулого, як-от у Сократа, Голдсміта чи Теккерея, з погляду їхньої будови навряд чи можна б назвати бездоганними. Але саме це надавало їм особливої привабливості. Мабуть, носи поважають не за висоту, а за своєрідність? Якщо вірити приказці: «Краще рисовий коржик, ніж ніс» [104], то найбільшу естетичну вартість, безперечно, має ніс, схожий на Мейтеїв.
[103] Біндзуру — один з учнів Будди; вважається, що доторк до його статуї виліковує хворих
[104] Перекручена японська приказка: «Краще рисовий коржик, ніж квіти». По-японському «квіти» і «ніс» звучать майже однаково, але пишуться різними ієрогліфами