Українські народні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

От походив собачка, походив під муром — та з тим і вертає до котика. Прийшов, сів та й журиться.

— Що, — каже, — коли там мур кругом превисоченний, а до брами варту приставлено, та таку, що ані птиця не залетить, ані миша не пролізе.

— Тепер же ти зоставайся, — каже котик, — а я піду до царівни.

Та й побіг. Прибігає до палацу — стоїть варта під брамою, і мур кругом високий. Він тоді зайшов з другого боку — та на дерево, що коло муру, та й У двір.

Прибіг під вікно до царівни та й бігав.

Підійшла та царівна під вікно, дивиться, аж кіт ходить по двору. Вона взяла його й пустила в світлиці. Тиняється той котик по світлицях та все придивляється, де царівна перстень ховає… Як доглядівся, діждався, що всі полягали спати, ухопив перстень та й побіг. Прибігав до моря та поспішається так — скочив собачці на спину, собачка кинувсь у воду — попливли.

От перепливали вже вони й море, скоро й берег, — собачка й питає котика:

— А що, держиш персня?

Кіт мовчить, бо перстень у нього в роті. А собачка таки не покидає свого:

— Скажи, я тебе питаю, чи держиш персня? А то я тебе в море скину, коли не скажеш.

Мовчить кіт, а собачка так розсердивсь:

— Ну, не кажеш — оце ж кидаю!

Кіт злякався та:

— Держу-у!

А перстень бульк у море! Мовчить тоді кіт, знову нічого не каже.

Перепливли через море, повиходили, — кіт і напав на собачку:

— Такий-сякий! Через тебе я персня впустив! Нащо ти мене допитував? Тепер лізь у море, шутсай персня! Як хочеш, а лізь!

Поліз собачка, — бродив-бродив, бовтавсь-бов-тавсь — нема. Почали вони вельми сваритися з котиком. А далі й кажуть:

— Будемо ходити понад морем та питати, може, хто найдеться такий, що нам його дістане з моря.

От вони погрілись трохи на сонці та й пішли понад морем. Кого зустрінуть, кого побачать, усе розпитують, чи не може він дістати перстень із моря або чи не знав такого, щоб міг дістати; нікого такого не напитають. А кіт і каже:

— Знаєш що? Ходім понад берегом та візьмемось до жаб та до раків.

— Добре, — каже собачка, — ходім!

От і пішли. Найдуть оце жабу й питають:

— А що, винесеш нам із моря перстень? Винось, а то назад у море не пустимо.

Яку піймають, то вона їм каже:

— Я знаю, де ваш перстень. Пустіть мене, то я вам його принесу.

Вони пустять її, то вона собі й попливе, а про перстень і ні гадки.

То жаби боялись їх| а то вже й перестали. Котра попадеться, то зараз і каже:

— Принесу перстень.

Вони її й пустять.