Українські народні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— От так плигнув — мало не до терема!

— Може, то я? — каже найменший.

Брати в сміх:

— Ой ти, дурню, дурню! Таке вигадав.

От другого дня брати знов їдуть до королівни, а найменшого брата виряджають свиню пасти. Погнав він свиню на поле, як свиснув, як гукнув — біжить кінь, аж земля гуде. Прибіг — так іскри з очей і сипляться. Хлопець і каже йому:

— Неси мене до короля!

— Господарю мій милий, господарю мій любий! — каже кінь. — Як же тебе нести: чи понад землею, чи о половині дерев, чи поверх дерев?

— Неси, — каже, — о половині дерев!

Сів він, кінь як поніс його, аж земля гуде! Наздогнав він братів та повз них — як вихор! От добігає найменший брат, а там знову народу-народу, як хмари! А королівна — ще краща, ще пишніша, високо-високо в золотому теремі. Як стрибнув кінь — доскочив до рундука, не доскочив до королівни. Люди в крик: «Хто це? Хто це?» Ніхто його не впізнав. А він не спинився та назад.

Найменший брат вернувся на поле, пустив коня, а сам погнав свиню додому. Приходить додому, а там брати розповідають:

— От так плигає! Замалим не доскочив!

— Може, то я? — каже найменший.

Брати тільки засміялись.

От третього дня вже востаннє старші брати їдуть до королівни, а найменшого знову з свинею вирядили. Погнав він свиню пасти, вигнав на поле, як свиснув, як гукнув — біжить кінь, аж земля гуде. Прибіг — так іскри з очей і сиплються. Хлопець і каже йому:

— Неси мене до короля!

— Господарю мій милий, господарю мій любий! — каже кінь. — Як же тебе нести: чи понад землею, чи о половині дерев, чи поверх них?

— Неси, — каже, — поверх дерев!

Сів він. кінь як поніс його, аж земля гуде. Наздогнали вони братів та повз них — як вихор! От приїжджає найменший брат до гори, а там стільки народу: з усього королівства люди зійшлися подивитися, що то буде — чи доскочить той їздець до королівни. Вже ніхто не намагався скакати — бачать, що не змога. Всі тільки й дожидаються того, який учора замалим не доскочив. А королівна, як сонце, пишна та гарна, високо-високо сяє.

Коли це враз приїжджає найменший брат. Як вихор між людьми промчав — та вгору. Скочив, до королівни доскочив, перстень з руки зняв та й назад. Люди в крик: «Хто це? Хто це?» Всі питаються, і ніхто не знає. А він не спинився та й зник з очей.

Поїхав найменший брат на своє поле, пустив коня, а сам погнав свиню додому. Перстень одяг на палець і ганчіркою зав’язав, щоб не було видко. Приходить додому, а там брати вихваляються:

— Таки доскочив! От так лицар!

— Може, то я? — каже найменший.

Брати гніваються, глузують:

— Чи не загубив ти й останнього розуму?

От другого дня наказ від короля, щоб зібралися до нього всі — і старі й малі. Брати і говорять один до одного:

— Як нам везти дурня? Сором! Та нічого не вдієш… Звелено!

От так зібрались усі в дворі королівському, а там столи понакривані й їжі багато-багато. Король почав пригощати людей медом, а наостанку частувала всіх королівна. Частувала, частувала, підійшла й до найменшого брата. Той бере все лівою рукою. Вона питає:

— А правою чому ж не береш?

— Та збив палець.

— Ану, покажи?