Українські народні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню та й їдять, — думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві:

— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!

А Телесик із явора:

— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!

Вони слухають: «Де це?» Та знов:

— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!

А він знову:

— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!

Вони знову: «Що воно таке?»

Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його гризти. Гризли-гризли, аж зуби поламали, — а не перегризуть. Кинулись до коваля:

— Ковалю-ковалю, скуй нам такі зуби, щоб того явора перегризти!

Коваль і скував. Вони як почали знову… От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:

А гуси й кажуть:

— Нехай тебе середні візьмуть!

А змії гризуть-гризуть… Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:

Так і ці йому кажуть:

— Нехай тебе задні візьмуть!

А явір аж тріщить. Відпочинуть змії — та й знов…

Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх просить:

І ці кажуть:

— Нехай тебе заднє візьме!

Та й полетіли.

Сидить сердешний Телесик, — от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить одним одне гусеня: відбилось — насилу летить. Телесик до нього:

От воно:

— Сідай! — каже, та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низько несе. А змія за ним — чи не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От гусеня принесло та й посадовило Телесика на причілку знадвору, а само ходить по двору, пасеться.

Сидить Телесик на причілку та й слухав, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже:

— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!

А Телесик знадвору:

— А мені?

А вона знову виймає пиріжки та й каже: