— Бери!
Вовк зразу до боку, хотів смоли віддерти. Драв-драв та зубами й зав’яз, що ніяк уже й не віддере: що хоче назад, то ніяк. Вовтузився з тим бичком!
Прокидається баба — аж бичка уже й не видко. Вона й подумала: «Мабуть, мій бичок Додому побрів». Та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув.
Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Аж біжить лисичка:
— Хто ти такий? — питає бичка.
— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
— Дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: капосні хорти трохи шкури не зняли!
— Бери!
Зав’язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала — дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали.
От як назбиралось їх, дід сів над лядою та й давай гострити ножа. Ведмідь його й питає:
— Діду, навіщо ти ножа гостриш?
— Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі й бабі кожухи.
— Ой, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю! Я тобі багато меду принесу.
— Ну, гляди!
Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:
— Діду! Навіщо ти ножа гостриш?
— Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.
— Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.
— Гляди!
І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає:
— Скажи мені, будь ласкав, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?
— У лисички, — каже дід, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти.
— Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі й гусей, і курей принесу!
— Ну, гляди!
І лисичку пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: «Нащо?" А він і каже:
— У зайчика шкурка м’якенька, тепленька, — будуть мені на зиму рукавички й капелюх.
— Ой, не ріж мене, дідусю, — я тобі стьожок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!
Пустив і його.
От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж — дер-дер! — щось до діда в двері. Баба прокинулась:
— Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить, — піди подивись!