Подорож до Ельдорадо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Добрих три години витратив Стенлі на свою половину. Хіба йому не хочеться повернути молодість? Хіба він не знає, що нема в світі нічого дорожчого, ніж втрачені літа? Але ж куди поспішати, куди пертися? Сама молодість-ще ніщо. Буде в руках острів — тоді й поліземо в ці їхні печі. Вона вперлася в своє, мов коза. Тоді він махнув рукою — можеш лишатися одна, якщо вже так за невинністю побиваєшся! Коко зважила — залишатися серед чужих чудернацьких ельдорадців? Ні, навіть повернута юність втратить сенс. Наприндилася, накундубасилась і тупотить ззаду. Тільки б покинути острів, дістатися до Азовських. А там — на реактивний і за три-чотири години в Техасі. З Техасу, з резиденції, він з ними не так розмовлятиме! Вони узнають, що то таке — мати справу з Стенлі Харом!

Щось шелеснуло збоку. Стенлі зупинився, переклав ліхтарик у ліву, а правою видобув з кобури кольт. Грудьми прилипла до спини Ліліан, тремтячи не то від страху, не то від нічної прохолоди. Лезом ліхтарика Стенлі провів правобіч. Тьху ти! Зблиснули золоті нитки Туканової огорожі. Дика коза тикалася мордою в дріт. Її козенятам якось вдалося пролізти на город. Вони стояли серед тугих, облитих рясною росою капустин, смачно хрумкотіли листочками.

Чим ближче космодром, тим більше нервувався Стенлі. Певність поволі танула і танула. Якби він зустрів… ну, хай не засаду, а хоча б одну живу душу. Якби йому довелося прориватися, тікати, стріляти, він би почувався нормально. Може, й справді їм нічого боятися? Ат! Вони просто наївні і безпечні, довірливі, мов… Ні, певно, таких довірливих туземців, як вони, на землі вже не знайдеш. І космодром зустрів їх мертвою тишею. Вони минули ті дві напіврозібрані ракети, що лежали на боках, і ту, найдивнішу, з легкими, ніби вивернутими крильцями. А ось і їхній вертоліт, їхній «Метелик». Драбинка звисає з напіввідчинених дверей. Здається, тут нікого так і не було. Він все ж наказав Ліліан зачекати внизу і присвітити йому. Не випускаючи з правої кольта, вибрався нагору. Нагнувся, забрав ліхтарик. В салоні все на місці. І в кабіні пілота все гаразд! Повернувся назад, подав руку Коко. Мотор, вхопивши першу порцію пального, заревів з хрипом. Потому, дедалі краще прогріваючись, загув рівно і невимушено.

…Семирозум печально похитав головою.

— А ви ще сумнівалися! Все було ясно з самого початку. Коли пересвідчився, що спеціалістів не завербує, технічної документації не дістане, тут же зважився діяти. Більше ніщо й не могло його у нас зацікавити. Ви бачите, який він самовпевнений. Навіть від регенерації відмовився і цю свою секс-бомбу відмовив.

— Так, добродію, так. І все ж доктор Синапс помилився. Модель нашого суспільства знову дала осічку. Бачите, він не прихопив з собою ні грама золота. Все-таки зрушення є. Є, шановні добродії! — Тау знову припав очима до окулярів інфрачервоної підзорної труби. — Прогріває мотор.

— Не прихопив, бо сподівається… ні, упевнений, що повернеться. І до того ж зважте — він непогано обізнаний на сучасній техніці. Він знає: якщо спеціалістам-енергетикам, спеціалістам з електроніки і ракетобудування пощастить розшифрувати хоч соту долю його знімків… Це принесе йому мільйони, мільярди. Важко сказати, скільки може принести в потойбічному світі наша апаратура, якщо її випуск монополізувати, зосередити в одних руках. Навіщо йому наше золото? — Семирозум повернувся в бік оператора, що ворожив за пультом керування:

— Як тільки вийде за межі маскполя, вмикайте установку.

— Що ви збираєтеся робити? — сполошився Геродотіус.

— Спокійно, добродію, спокійно, — усміхнувся Семирозум, — ми всього-на-всього засвітимо плівку. Ми й цього б не робили, якби він принаймні попередив про свій від’їзд. До речі, а як ці двоє пенсіонерів?

Геродотіус розгладив борідку і позіхнув. Скоро світанок, а ще й не склепив повік.

— А що, добродії… Купчик взагалі мовчить, хоча й нервує, з усього видно, поспішає додому. А Галасун… Все просить видати якусь довідку. Ну, що він відвідав Ельдорадо. На жаль, маємо справу далеко не з кращими представниками їхнього суспільства. Іще… Питав у мене, чи могли б його тут обрати членом Ради десятьох. Невтямки йому, що доскочити влади — невелика мудрість, що набагато важче розумно скористатися владою, своїми повноваженнями. Ах, добродії, ніяк не дочекаюся Нового року. Скільки часу змарнував, довелося геть закинути своє заняття. Нам треба буде, — я обов’язково винесу на обговорення це питання! — висувати кандидатом в члени Ради десятьох тільки один раз. Отак, добродії… Навіть недалекі пенсіонери, треба визнати, в порівнянні…

— І все ж доктор Синапс зі своєю моделлю помилився. Помилився! Він не прихопив ані грама золота. Увімкнув прожектори — зараз злітатиме! — обірвав Геродотіуса Тау.

Стенлі справді увімкнув прожектори. Двоє лез яскравого світла лизнули припорошені плити, торкнулися чаш радарних установок. Звідти з шумом піднялося потривожене птаство. Жодної живої душі. Не можуть не знати, не стежити за ним. Наївність, простодушність чи підступність? Якщо вони настільки впевнені, що він нічого не зможе зробити, то, може, й справді? Може, повернутися й бодай омолодитися? Але ж це кляте поле, поле! Там, в резиденції, вже, безумовно, засипають радіограмами всі нелегальні схованки. Час такий непевний! Курс стерлінга от-от упаде. Девальвація невідворотна, можна добряче поживитися. Ні, ні! Іншим разом можна було б ризикувати, а тепер не можна, не можна цілий тиждень вилежуватися!

Спокуса була настільки сильна, що Стенлі мусив подумки товкти і товкти: «Не можна! Це безглуздо! Дозволяти собі таку авантюру? Ні! Ні!» Ліліан не обмовилася й словом. Вона вмостилася в кріслі поруч пілота, обхопила коліна руками і дивилася поперед себе. Ах, любонько, любонько… Образилася. Нічого страшного. До наступного подарунка. Що б його таке їй купити, щоб не бурмосилася? Щось та куплю, а залишатися не можна.

Не можна!

І все ж Стенлі вимкнув мотор. Пропелери ще трохи покрутилися по інерції, сповнюючи тишу тихим шелестом, і обвисли. Стенлі вимкнув і прожектори. Коко мовчала.

…Семирозум видобув радіотелефон з кишені:

— В чім справа?

— Тут, добродію Семирозум, з’явилися наші гості. — Черговий з вестибюля Ради десятьох явно хвилювався. — Я не розумію, я не знаю, чого вони хочуть. У них дуже стривожений вигляд, вони розмахують руками, але, даруйте, добродію Семирозум, я не вивчав їхньої…

— Хай говорить один з них… Ну, той, що лисий. Це ви, добродію Галасун? Що сталося?

— Американська парочка втекла! Добре, що ви не спите. Себто пробачте, що збудив. Щось робіть. Ви не знаєте цих імперіалістів! Вони такого можуть натворити!

— Заспокойтеся, добродію. Говоріть тихше. Не кричіть. Я вас добре чую. Заспокойтеся, кажу. Ми знаємо, що вони зібралися покинути Ельдорадо. Я ж казав уже вам, ми не маємо жодного морального права затри…

— Плювать їм на мораль! Ох, недооцінюєте ви, товаришу Семирозум, недооцінюєте. Ну, як хочете! Моє діло — просигналізувать. Я тут, звісно, не начальник, моя, хата скраю. Раціо?

— Раціо! Раціо, добродію Галасун. Ідіть досипайте.

— Ох, товаришу Семирозум, хіба тут у вас заснеш?

— Ну, що ж, якщо вам не спиться… Черговий може посадити вас на спіральку. Ми чекатимемо на вас. А зараз, даруйте, у нас тут цікавий експеримент, треба довести спостереження до кінця. — Семирозум вимкнув радіотелефон. — Дуже цікаво! Дуже цікаво! Невже передумав?

Тау не відривався від окулярів інфразору:

— Ви ж бачите, — прожектори вимкнув, мотор заглушив, їй-право, я не здивуюся, коли вони почапають назад. Все-таки нерозумно з їхнього боку не скористатися нашою гостинністю. Моделі моделями, а живі люди лишаються людьми. Людьми!

…Стенлі Хар ніби закам’янів. Коко розцінила його нерішучість по-своєму. Якщо вона йому дорога, то зараз він скаже: «Метелик» наш в порядку, любонько. Вернемося в гості. Завтра, ні, за тиждень ми обоє будемо юні. А все інше — пропади воно пропадом! Ну, поцілуй мене, любонько! Ти мені дорожча над усе!» Я йому дорожча… А він мені? Власне кажучи, якби не його… ні, ні, не гроші! У багатьох є гроші, у всіх тих, що залицялися і залицяються. Але то гроші звичайні, нормальні гроші, на які можна жити і мати всі задоволення. А от гроші Стенлі — це вже сенсація! Така сума набуває іншої якості. Це вже не просто багато грошей, це слава, це свідчення неабияких здібностей. Хай не талантів, хай везіння якогось надприродного. Тим краще! Так, Стенлі вийшов з ряду просто багатих. Він — мільярдер, він — найбагатша людина на землі! А якби не так, то ти звернула б на нього увагу? Ах, Лілі, признайся, не звернула б і не робила б отієї зухвалої заяви кореспондентам, не робила б. І все ж цікаво! Цікаво, що він зараз думає, що він ось зараз вирішить, цей найбагатший чоловік у світі, її чоловік?