Подорож до Ельдорадо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гості зрозуміли, що це за спосіб тільки тоді, коли світло в залі погасло, а на задній стінці сцени яскраво спалахнув екран. Геродотіус коментував:

— Це все вам, очевидно, відомо. Доісторичний період планети. Непролазні хащі, тропічні зарості. Ящери, іхтіозаври, динозаври, мамонти і всяка така всячина. Живі істоти покидають воду, пристосовуються до життя на суші, деякі з них знову повертаються у воду — як ось ці дельфіни. А ось і ваші гадані попередники — мавпи. Кажу, гадані, бо з таким же успіхом вашими попередниками могла бути і та частина, той різновид дельфінів, що не повернулися з суші у воду, чи то якісь інші види живого. Питання це, хоч і здається остаточно з’ясованим, не таке вже й ясне. Ми, ельдорадці, наприклад, не знаємо, якому видові істот завдячуємо своїм існуванням. А от наша планета — праматір, звідки ми прибули на Землю…

Діапозитиви на екрані зникли, натомість замелькали кінокадри, монтаж документальної кінохроніки і креслень, малюнків, схем, карт.

— Якщо хтось із вас цікавиться астрономією, то, безумовно, впізнає це сузір’я. У вас воно має назву Волос Вероніки. Ось у цій галактиці, — у верхньому лівому кутку, що нагадує собою ембріон людського організму, і перебуває наша планета-праматір Віта. Тепер вона холодна, мертва. Наше світило, наше сонце згасло. Теплове згасання, ентропія. Найдосконаліша техніка вже не могла протистояти холодові, темряві. Ми змушені були покинути Віту. Три світлоплани — з дванадцяти — довга блукають по Всесвіту, шукаючи притулку. І ось його, нарешті, знайдено. Планета Земля. Дві півкулі. Такий вигляд вони мали 2966 років тому. Атлантика… Залишки Атлантиди. Під водою тягнеться від Ісландії до Антарктиди хребет, або, як кажуть ваші вчені, Атлантичний поріг. З води виглядають лише піки, вершини того хребта — Азорські острови та наш замаскований острівець Ельдорадо. Його ми й обрали місцем посадки, бо тут не було видно жодних слідів цивілізації. На материках цивілізація, на жаль, була вже на тому ступені, коли стороннє втручання небажане, а то й небезпечне. Війни, класова і расова ворожнечі, забобони, неуцтво. Щоправда, як бачите, ми все ж пробували посилати своїх на розвідку, на поміч. Майже завжди негативні наслідки. Одних наших посланців оголошували пророками, святими, приписували їм магічні особливості, молилися на них, на їхні зображення, хоч і не поспішали користатися їхніми порадами. Інших, як бачите, мали за дурисвітів, ховали за грати, спалювали на кострищах. Строго кажучи, нічого дивного в тому нема. Різні рівні. Хоч наші цивілізації і розвивалися по-різному, вони мають деякі спільні закономірності. З бурхливим розвитком науки, техніки в потойбічному світі, з загостренням соціальних протиріч, з ростом засобів знищення і руйнування наше втручання могло б виявитися надзвичайно небезпечним. Ми були змушені цілком ізолюватися, а потім припинити й космічні дослідження, дальші пошуки у Всесвіті наших одноплемінців, виходців з планети Віта. До речі, ми й досі не знаємо, чи знайшли вони притулок у Всесвіті. А ось, будьте ласкаві, схема наведення поля маскування. До подробиць не вдаватимуся, бо вони й для мене малозрозумілі. Хто цікавиться, може звернутися до спеціалістів. Наша цивілізація на клаптику суші, який весь час зменшувався, поки не досяг теперішніх розмірів, тим часом росла, самовдосконалювалася…

Екран згас, перед Геродотіусом м’яко засвітився пюпітр, невеличкий пульт керування. Він натис кнопку, — було видно, що заняття Геродотіус провадить тут не вперше, — сцена-транспортер рушила. Транспортером на сцену виїхали найрізноманітніші роботи, що виструнчилися в ряд — металеві, пластмасові, еластичні, ледь схожі на людину і дуже подібні до неї.

— Ну, це не цікаво. Цяцьки, забавки. Данина часові, захоплення можливостями кібернетики. Нерозумне захоплення. Недотепне, я сказав би. Робот-маніпулятор, робот-слуга, робот-співак, робот… А! Ну їх к бісу! Електронно-обчислювальна техніка, кібернетика, звичайно ж, застосовуються у нас в якнайширших масштабах, але без цих примітивів, що, взагалі кажучи, не відповідають вимогам людської гідності. Поїхали далі! Хоча ні… Стоп! Повернімося трішки назад. Мало не забув. Ось вам зменшені моделі колишнього транспорту.

На сцені вишикувалися витончені обтічної форми лімузини, повітряні лайнери, мотоцикли, моторолери, човни.

— Як вам подобається цей металобрухт? Чи не правда — вигляд досить ефектний? Але скільки людей покалічилося на цих красивих цяцьках! Страшно згадувати! До того ж наш обмежений простір не потребує індивідуальних засобів пересування. Спіралька і ескалатори цілком задовольняють наші потреби. Поїхали далі! Давайте подивимося дещо свіжіше, з новітніх часів. Так, штучні серця, нирки, печінки — теж пройдений етап. Організм регенерується в цілому. Ось космічна техніка. Лазери, радари. Макет світлоплана, на якому наш капітан Тау здійснив — я не помиляюся, добродію Тау? — останній політ в космос на початку цього століття. Сподіваємося, останній не назавжди, а поки що. Чому припинилися космічні дослідження, вже пояснював. А ось макет універсального термоядерного двигуна. Як бачите, компактність, простота і цілковита безпека. Застосовується на спіральці, ескалаторах і транспортерах, батискафах, на різноманітних механізмах, що обслуговують глибинну шахту, збагачувальну фабрику. А це макет установки безперервного опріснення морської води. Досить оригінальне розв’язання, хоча, треба сказати, ще далеке від довершеності. Так. Ну, це схеми, технологічні карти харчових установок, металургійного комбінату і т. д. Я вважаю, ці штуки вас не вразять, мало цікавого. У цих галузях у вас теж неабиякий прогрес.

— Чого ж, професоре, — обізвався Стенлі Хар, — навпаки, це дуже цікаво. Тільки так справді дуже важко вловити суть. Ви б нам дали видрукувані схеми, технологічні карти всіх цих процесів і, скажімо, характеристики, принципи побудови… мм… деяких механізмів, установок, приладів.

— О, будьте ласкаві! Звичайно ж, вам, добродію, з радістю всю цю документацію дадуть, якщо ви виявляєте таку цікавість. Дуже похвально, дуже похвально. До речі, все це займе дуже мало місця. Я вам зараз продемонструю. Ось дивіться. Бачите — стоси газет, брошур, книг… Ми давно від них відмовилися. Марна трата часу, неекономічно, невигідно. Газет у нас взагалі не існує. Телебачення так і не прижилося по-справжньому…

— О! Бачите! У нас приживається. Майже в кожній хаті телевізор — не те, що тут, — вставив Галасун.

— Можливо, ми відстали, — легко погодився Геродотіус. — Нам здається, телебачення не так сприяє комунікабельності суспільства, як створює ілюзію комунікабельності, ілюзію активної участі в громадському житті. У нас більшою популярністю користуються зустрічі, дискусії в клубах, експериментальних театрах. Щоправда, тут далися взнаки щільність народонаселення, обмеженість простору. А книги набули ось яких розмірів. Без спеціальних окулярів їх, звісно, не вчитаєш. Так що вам видадуть всі схеми, карти, описи, і вони вмістяться в невеличкій теці.

— Добродію Геродотіус! — втрутився в розмову Семирозум. — Боюсь, мені доведеться розчарувати шановного гостя. А ви випереджаєте події. Я ж казав, що нам не жаль нічого, але зможемо поділитися лише за тих умов, коли там, у потойбічному світі…

— О, даруйте, даруйте! — зніяковів Геродотіус. — Я зовсім забув. Якось вилетіло з голови. Так що, шановний добродію, вам доведеться трішки зачекати. Що ж вам продемонструвати ще? Ну… ну, хоча б ось — перед вами макет здвоєної регенераційної камери останньої моделі. Це з комплексу періодичного омолодження. Секретом омолодження і, власне кажучи, секретом практичного безсмертя ми оволоділи двісті тринадцять років тому…

— Жаднюги! Скупердяги! — буркнула Коко.

— Що, що? Що хоче сказати шановна добродійка? — перепитав Геродотіус.

Ізоль-Гол стенув плечима, він сам не второпав. Стенлі штовхнув ліктем Ліліан, цитькнув на неї, але Коко не могла заспокоїтися.

— А що такого? Я хотіла, професоре, сказати, що з вашого боку це… ну, некоректно! Знати секрет омолодження і не поділитися з нами, принаймні з прекрасною половиною людського роду!

Геродотіус спантеличено закліпав очима, не знав, що й відповісти. Він, як і багато хто з істориків, добре пам’ятав дати, події, а от синтезувати матеріал, аналізувати його, давати відповіді на запитання… Історика виручив Семирозум.

— Бачите, шановна добродійко… Я не хочу образити ані вас, ані жодного з гостей, але… Згодьтеся, не кожен з потойбічного світу заслуговує на увічнення. Якби ми передали вам секрет омолодження, безсмертя — уявіть собі, скільки дурнів, тиранів, деспотів, диктаторів, можновладців, нероб, хамів «порадували» б людство своєю невмиручістю? Вони у вас, здається, незважаючи на смертність, ще не перевелися. І, згодьтеся, благом безсмертя, певно, в першу чергу скористалися б вони. Чи не так? — Гості мовчали. — Крім того, взагалі безсмертя у вас ще не на часі. Якщо не помиляюся, у потойбічному світі є країни, де, незважаючи на високу смертність, люди голодують. А якби всі були ще й безсмертні… У нас в зв’язку з цим теж виникли деякі ускладнення. Довелося, скажімо, добровільно піти на регуляцію, обмеження дітонароджуваності. Кожна пара протягом одного періоду має моральне право лише на одну дитину. Це дещо позначилося на сексуальних стосунках. Як бачите, питання не таке просте. Так що прекрасній половині потойбічного світу доведеться трішки зачекати. Тут справа не в егоїзмі.

Геродотіус вловив нитку роздумів Семирозума:

— Так, так, шановні гості, добродій Семирозум, очевидно, має рацію. У нашій історії вже був один прецедент. Коли ж це воно було, дай боже пам’ять? Ага, у 2616 році — за нашим літочисленням звичайно. Так, так, експонат номер 568 751 235-й…

Транспортер виніс на сцену… А втім, вийдемо на сцену разом з присутніми у демонстраційному залі і роздивимося цей експонат як слід. Їй-право, він вартий того.

Послухаймо й собі Геродотіуса:

— Перед вами, шановні гості, судноплавний апарат, збудований наприкінці XVI — на початку XVII століть у потойбічному світі. Днище, як бачите, суцільне, видовбане з високої і досить товстої верби. До днища прикріплені дубові ребра, на котрі згори вниз нашито дубові дошки. На носі й кормі ви бачите невеличкі коморки, щось на кшталт кают, де мореплавці зберігали харч, зброю, боєприпаси. Дуже цікава деталь: крім тридцяти весел, на носі і кормі окремі стерна. Отже, апарат у будь-який момент міг змінити курс на 180 градусів. Посеред човна бачимо станок, на якому укріплювалася щогла з вітрилом. І щогла, і вітрило, на жаль, не вціліли. Надзвичайно висока маневреність апарата поєднується з надійною стійкістю — борти апарата, як бачите, обшиті досить товстими в’язками очерету, що за будь-якої погоди утримував апарат на поверхні. Чи не правда — дотепне технічне рішення як на ті часи? Звісно, мене, як історика, та й вас, певно, більше цікавлять ті, хто будував цей апарат і користувався ним. Нам, ельдорадцям, випала така випадкова нагода — познайомитися з ними… Це сталося не за моєї пам’яті — глибокої осені 1616 року за вашим літочисленням. У нас вийшов з ладу енергетичний блок. З введенням у дію запасного трапилася чималенька затримка — і добрих півгодини Ельдорадо лишався без маскувального поля. Якраз в цей час до берега і прибило цей плавальний апарат. В ньому було дванадцять напівживих, геть знесилених довгими мандрами і штормами представників потойбічного світу. Решта, очевидно, загинули, бо апарат, як неважко встановити, розрахований на 20–25 чоловік. Це були мужні, надзвичайно витривалі і кмітливі люди. Але це між іншим. Я хочу проілюструвати думку шановного добродія Семирозума…

Ліліан Коко не могла вгамуватися, її зовсім не цікавила розповідь Геродотіуса. Взяла за лікоть Тау, відвела його в куток. Ближче присунувшись до капітана, налігши своїм напрочуд розвиненим бюстом на груди колишнього космонавта, Ліліан зашептала ламаною англійською мовою:

— Сер! Ви так інтелектуально виглядаєте, що я… я не можу не звернутися до вас за малюсіньким роз’ясненням. Сподіваюсь, і у вас тут кожне правило має винятки? Ну, принаймні для дам. Ці камери омолодження — надзвичайно цікаві штучки. І я, ви, безумовно, зрозумієте мене, хотіла б на власному досвіді переконатися в досягненнях вашої високорозвиненої, о сер, чудодійної цивілізації! Тау, затиснутий в куток бюстом Коко, почував себе, як в пастці. На жаль, він не міг втямити, чого від нього вимагають.

— Але ж, добродійко, як ви можете? Адже ви й так зовсім ще молода. Навіщо?

— О сер, ви галантний чоловік. Дякую за комплімент. Мені справді всього-на-всього двадцять вісім. Але ви, даруйте, сер, мало знаєте жінок, особливо — наших жінок. Мені там доводиться вдавати із себе вісімнадцятирічну дівчинку. О сер! — вона ще тісніше притисла його в куток. — Як би мені хотілося знову стати шістнадцятирічною дівчинкою. Невинною дівчинкою. Сподіваюся, невинність теж регенерується, поновлюється? О, ви просто не можете уявити! Мої ровесниці в Парижі, Римі, Лондоні лікті гризли б від заздрощів!

— Їй-право, добродійко, не знаю, що вам і сказати, А взагалі, очевидно… Я пораджуся з членами Комісії, Врешті, це був би ще один вагомий доказ того, що ви відвідали Ельдорадо.