— Ви традицій не зачіпайте. Не зачіпайте, — гукнув сердито Ковбик, який слово «традиція» розумів дуже звужено і вважав чимось святим та недоторканним.
— Окрім ниток, легка промисловість випускає ще й шпагати та мотузки. А шпагати, ми знаємо, потрібні для вивішування білизни, а без мотузків, як і без коней, не дивлячись на такий величезний поступ цивілізації, нам сьогодні не обійтися. Добру мотузку нині так само важко знайти, як погану тараню. Мотузками зв'язують мішки з картоплею, мотузками прив'язують тролейбусні штанги і, нарешті, навіть на поганих мотузках сушать гарну тараню… — Ковбик ковтнув слину і облизнувся. Ховрашкевич це помітив і вирішив шефові зробити приємне. — Тараня — це… — хотів був дати наукове визначення засушеній рибі до пива Ховрашкевич, та Стратон Стратонович вдруге підняв руку.
— Я кінчаю, — розсердився Ховрашкевич. Глянув у вікно, за яким, наче осколок розбитого дзеркала, виблискував трикутничок дніпровських вод. — Так-от я й кажу: з допомогою мотузків на Дніпрі, та й не тільки на Дніпрі, а й на Прип'яті, заводять моторки, прикріплюють ними теплоходи до причалів…
— І прив'язують бичків до пеньків, — підвівся Ковбик і цим самим дав зрозуміти своєму улюбленцю, що його терпінням і любов'ю зловживати не можна. — Хто ще бажає виступити з приводу цього питання.
Та Ховрашкевич не здавався. Оскільки Михайла Танасовича ми вже знаємо, то скажемо коротко, що Ховрашкевич закінчив на тому, що було б значно краще, якби голка йшла за ниткою. Але до цього б він перейшов ще через дві пропозиції. Перша полягала в тому, щоб економити на голках і шити шапки просто нитками. Ця пропозиція була зустрінута тією тишею, яка буває тільки перед бурею, і Ховрашкевич, подумавши, що йому заздрять, негайно висунув другу: економити на нитках, а шити лише голками. Оскільки й цю пропозицію зустріли одноголосним мовчанням, Ховрашкевич розохотився і пішов далі: шапки треба не шити, а клеїти. Клей виготовляти з відходів сировини, скажімо, з кишечок ондатр.
— Оце, я вам скажу, і є резерви в резервах, — закінчив він переможно і обвів поглядом присутніх, ніби запитуючи: «Ну, як дав Ховрашкевич?»
«Геніально. Краще не скажеш, — відповідали йому очі колег. — Ти, Ховрашкевич, просто молодець».
— Геніально, — підтвердив уголос Ковбик.
Тільки після цього у кабінеті почав наростати незрозумілий і загрозливий шум. Ховрашкевич з переляку ледь не зрікся свого відкриття, але вже було пізно. Ідею Ховрашкевича незабаром схвалили і запропонували підготувати необхідну документацію. Підготовлені папери, як і його думку, затвердили й незабаром підкріпили першими преміальними…
Однак через півмісяця фіндіпошівці, що уже працювали над тим, щоб нитку прирівняти до жилки, повністю відкинули теорію міцності клею Ховрашкевича і науково довели: клей нитки не замінить.
Ховрашкевич пішов на компроміс: відкинув і клей, і нитку. Бо згадав розмову у курильні про виведення шапкоподібної тваринки, яка б мала хутро ондатри й форму шапки. Ця думка гостро, як голка, застрягла у нього в голові й червоною ниткою проходила через усі його роздуми. «Треба схрестити ондатру, треба схрестити ондатру», — вистукував пульс у його скронях, як домашні ходики. Але з ким? Яка тваринка схожа на шапку?
— Ерінацеус! — зірвався він із стільця. — Ерінацеус! — вигукнув Ховрашкевич по-латині голосом Архімеда.
У своїх винаходах він завжди рівнявся на великих. І завжди від чогось відштовхувався. Цього разу він відштовхнувся від кількох голок одразу, які хтось знову застромив у стілець.
— Ерінацеус! — з пристрастю Архімеда повторив він, перетинаючи віддаль між своїм стільцем та кабінетом Стратона Стратоновича.
— Ерінацеус! — сказав він Стратону Стратоновичу, ще тоді й не підозрюючи, що цей вигук Ховрашкевича згодом увійде в усі енциклопедії світу і в перекладі на мову того народу, якою видана енциклопедія, це слово означатиме ЇЖАК[2]. — їжак, рід комахоїдних ссавців. Тіло коротке, щільне. Здатне округлятися, як шапка. Спина вкрита твердими голками. Живляться їжаки безхребетними і дуже активні вночі. Їжак. Тільки їжак! Ночей не досипатиму. Віднині ми будемо вирощувати для потреб трудящих готову шапку. Першими в світі. Чуєте: першими в світі! — кричав Ховрашкевич, і від того крику у кабінеті Ковбика обсипалася стеля й тремтіла вода в карафці.
Так була винайдена «Третя теорія», що асоціювалася у Ховрашкевича з п'ятою Симфонією Бетховена ван Людвіга і третім законом Ісаака Ньютона. Але подібність, повторюємо, була чисто цифрова.
Мурченко сидів у готелі й плакав. Розгублений і трохи схвильований Сідалковський походжав по двоспальному номеру, наче капітан по палубі перед початком шторму, і давав розпорядження, яких команда не збиралася виконувати. Славатій на нього не звертав уваги, а Тамара, що сиділа в кріслі, тільки похитувала ногою й іронічно посміхалася. Сідалковського ця картина нервувала, як тореадора флегматичний бик.
— Славо, — повторював Сідалковський. — У такому стані ви не можете служити взірцем для підростаючих поколінь. Встаньте. Витріть очі рушником і не утворюйте в готелі вавілонських рік.
— Сідалковський, ви демагог і периферія. Ти мене обдурив, — глянув поверх окулярів Мурченко. — Ви мене всі обдурюєте. — Мурченко підвівся і почав підтримувати стіну, яка, здалося йому, не хотіла підтримувати його. Стіна раптом повисла, ніби небо під крилом літака, що йшов на посадку, і Мурченко перелякано, але впевнено й твердо зайняв попереднє положення.
Сідалковський підійшов до нього, узяв під пахви і голосно повідомив:
— Славо, катання на яхті відміняється. Робіть оргвисновки…
Він не договорив. У двері постукали.
— Товариші, треба й совість мати. Уже всі відпочивають. Ви не вдома — в готелі, — невдоволено нагадала адміністраторка. — А жінкам, — додала вона і глянула на Тамару змішаним поглядом любові й ненависті, — у номері, між іншим, дозволяється бути тільки до 23-ї години.
— Сідалковський, чув? — засміявся Славатій. — До двадцять третьої години. Совість, у тебе є? — передражнив Мурченко адміністраторку й зареготав: — Ха-ха-ха!
— Мені пора, — Тамара підхопилася.
— Виховна година закінчена. Діткам пора спати. — Сідалковський підійшов до Мурченка, взяв його в свої обійми і кинув прямо на постіль, не знімаючи з нього ні одягу, ні черевиків.
Та Слава його не відпускав. Обхопив Сідалковського за шию, намагаючись поцілувати в щоку.
— Ляжте, — наказав Сідалковський. — Хай солодкий сон рятує вас від гіркого цирозу!
— Сідалковський, я не алкоголік, — образився Славатій. — Чуєте? Я пив в ім'я дружби! — Мурченко упав на подушку — йому стало недобре. — І з солідарності, — додав він.
Стеля пішла обертом, як під куполом цирку. Славатій сів, потряс головою, ніби кіт, якого витягли з ванни, і йому начебто полегшало.
[2] Це слово увійшло і в УРЕ. Т. 6, с. 25. (Тут і далі примітки автора).