От набрав він золота повну торбинку та й ходу з печери. Вийшов і каже:
— Двері, замкніться! — вони й замкнулися.
Пішов він тоді, дровець нарубав, приносить до брата.
— На, — каже, — брате, дрова та сокиру!
— Давай же твою торбинку, — каже брат, — насиплю тобі борошна трохи.
— Та вже без твого борошна обійдуся!
І пішов додому. Багатий дивується, — з чого це він загордився, що вже й від борошна відмовляється?
А бідний пішов купив хліба, сала, різних наїдків і приніс додому. Діти радіють, їдять, а жінка питає:
— Де це ти, чоловіче, стільки грошей дістав?
Він їй і розповів про все.
От невдовзі після того каже чоловік жінці:
— Купимо пару волів, та візьму я грошей і поїду у Крим. Привезу солі, риби, ще дечого куплю, то й житимем в достатку.
Ото так і зробили. Поїхав чоловік, а жінка зосталася з дітьми.
А багатий брат все дивується — де бідний гроші взяв, що воли купив та у Крим поїхав? Йому б радіти за бідного брата, а його тільки завидки беруть.
Повертається бідний брат з Криму, приганяє дванадцять пар волів: шість возів солі та шість риби. Продав сіль та рибу, накупив жінці й дітям усього, що треба, — живуть, не тужать.
От настало свято, бідний брат і каже жінці:
— Покличмо, жінко, брата мого до себе в гості, може, він не погордує тепер нами. Бо відколи я женився, не був у мене брат і за порогом, не то у гостях.
Покликали вони брата. А він хоч і заздрить і злоститься, та думає собі: «Піду до них, може, хоч дізнаюся, з чого це вони так забагатіли?»
Прийшов, посідали за стіл. Багатий і каже:
— Скажи мені, будь ласка, брате, як ти забагатів?
— Е, — каже бідний, — то мені вже так пощастило. Ото як пішов я тоді до лісу по дрова, то надибав на печеру, де живуть розбійники. Я туди зайшов, а там грошей аж три засіки: одна засіка з мідними грішми, друга з срібними, третя з золотими. То я трохи золота набрав у торбинку, бо в них його стільки, що вони з того не збідніють. А я з того золота й забагатів.
Багатий брат і питає:
— А скажи мені, братику, де ж ота печера? Та невже ж отак вільно туди ввійти можна?
Брат йому й каже:
— Чи знаєш ти, брате, таке урвище серед лісу? В тому урвищі й є двері тої печери.
— А як ти відчинив?
— А так, — каже брат. — Я сказав: «Двері, одчиніться!» — то вони відчинилися. А як сказав: «Двері, заткніться!» — і то вони й зачинились.
Ото погулявши, побалакавши, розпрощалися. Пішов багатий брат додому. Цілу ніч не спав, усе мішки збирав та* готував вози, а вдосвіта запріг дванадцять пар волів і поїхав у ліс, щоб усе разом забрати.
Приїхав він туди, де брат казав, — аж воно так і є все: урвище, і двері в ньому, і нікого ніде нема. От він позавертав воли, пішов до дверей і каже:
— Двері, одчиніться!