Смок і Малий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

З того часу, як від'їхав човен, Кіт зробився якийсь неуважний і стурбований. Дядько помітив його стан, але гадав, що це від перевтоми. Тільки раз за всю вечерю Кіт заговорив.

— Дядю, — почав він, — після всього я хочу, щоб ви звали мене Смоком. Я таки добре обкурився за цю подорож, чи не так?

Після вечері він пішов до табору золотошукачів, які пакували вантаж або будували собі човни. Він пробув там кілька годин, а коли повернувся, Джон Беллю вже спав.

У темряві буряного ранку Кіт виліз у панчохах, зварив каву й підсмажив сала. Поснідавши, обидва згорнули свої ковдри. Коли Джон Беллю рушив у напрямку Чілкутського шляху, Кіт раптом простяг йому руку.

— Бувайте здорові, дядю, — кинув він.

Джон Беллю аж вилаявся од несподіванки.

— Не забувайте: мене звуть Смок, — проголосив Кіт.

— Ти що це вигадав?

Кіт показав на північ, у напрямку озера, що хвилювалось від бурі.

— Не варто вертатися назад, коли дістався так далеко, — пояснив він. — Я скуштував ведмедини, і вона мені сподобалась. Отож я йду далі.

— Ти знесилений, — заперечував Джон Беллю. — У тебе ж нема спорядження.

— Я знайшов роботу. Погляньте на свого небожа Крістофера Смока Беллю! Він має роботу. Він тепер слуга джентльмена. Сто п'ятдесят доларів на місяць, на всьому готовому! Він вирушає у Доусон з двома джентльменами та ще одним слугою. А «Хвиля» й О’Гара хай проваляться в пекло. Бувайте!

Джон Беллю спромігся тільки пробурмотіти:

— Н-нічого не розумію.

— Кажуть, що в басейні Юкону багато ведмедів, — пояснив Кіт. — У мене тільки одна пара білизни, то піду пошукаю ведмедини. Бувайте!

ВЕДМЕДИНА

Смок Беллю йшов уздовж берега, хитаючись від поривів дужого вітру. В сірому світанку дюжину човнів навантажували дорогоцінними пакунками, які вдалося перенести через Чілкут. Це були незграбні саморобні човни, збиті так-сяк з дерева, яке щойно зрубали. Один човен, уже навантажений, саме рушав, і Кіт спинився, щоб подивитися.

Вітер, що був ходовим на озері, тут дув прямо на берег, женучи хвилі на мілину. Люди, які мали виїхати човном, бродили по воді у високих гумових чоботях, підштовхуючи його на глибінь. Двічі їм це вдалось. Та поки вони влізали в човен і бралися за весла, їх односило назад. Кіт помітив, що бризки на боках човна швидко беруться кригою. Третя спроба була дещо успішніша. Два чоловіки, що останніми влізли в човен, вимокли по пояс, зате човен зрушив з місця. Гребці незграбно налягали на важкі весла і почали відпливати від берега. Потім вони приладнали вітрило, зроблене з вовняних ковдр, але порив вітру зірвав його, і їх втретє кинуло на берег.

Кіт посміхнувся й пішов далі, йому теж доведеться змагатися з вітром і хвилями, адже в ролі слуги він мав вирушити човном того самого дня.

Люди всюди працювали і працювали з завзяттям. Насувалась неминуча зима, й кожен поспішав перебратися через цілу низку озер, поки вони не замерзли. Проте, коли Кіт дістався до намету панів Спрага та Стайна, там не було ніякого руху.

Біля вогню, під захистом брезенту, сидів куций товстий чоловічок і палив самокрутку і цупкого паперу.

— Здорові були! — сказав він. — Це ви новий слуга містера Спрага?

Кіт кивнув. Він помітив, що той якось особливо підкреслив слова «містер» та «слуга» і при цьому ще й підморгнув.

— Гаразд. А я слуга містера Стайна, — пояснив він. — Я маю п'ять футів, два дюйми зросту, тому й кличуть мене Малий. Джек Малий. Іноді ще Джоні-на-всі-руки.

Кіт потис йому руку.

— Виросли на ведмедині? — спитав він.

— Безумовно, — ствердив Малий. — Хоч моєю першою їжею було буйволяче молоко, наскільки я пригадую. Сідайте попоїжте трохи. Пани дають ще хропака.

Кіт, дарма що вже снідав, сів під брезент і поснідав удруге. Од важкої багатотижневої праці шлунок і апетит у нього стали вовчі. Він міг їсти все і скільки завгодно. Малий виявився балакучим песимістом. Кіт почув від нього цікаву розповідь про господарів та страшні віщування щодо експедиції. Томас Стенлі Спраг був гірський інженер і син мільйонера. Лікар Адольф Стайн теж син багатія. Завдяки батькам обидва мали підтримку синдикату, який щедро фінансував їхню клондайкську авантюру.

— О, в них грошей кури не клюють! — оповідав Малий. — Коли вони висіли на берег у Дані, ціна за перенесення вантажу зросла до сімдесяти центів, але не було жодного індійця. Мимо проходила партія зі Східного Орегону, — справжні рудокопи. Їм пощастило найняти гурт індійців по сімдесят центів за фунт. Вони навантажились трьома тисячами фунтів, коли прийшли Спраг та Стайн. Ці пани запропонували вісімдесят центів, потім дев'яносто і навіть по долару за фунт. Індійці скинули вантаж і взяли їхні пакунки. Спраг та Стайн дістались сюди, хоч це й коштувало їм три тисячі, а орегонці й досі десь на березі. Вони не виберуться звідти до наступного року.

О, наші хазяї, коли їм що перешкоджає, то так і сиплють грішми і зовсім не зважають на інших людей. Знаєш, що вони втяли, коли досягли озера Ліндерман? Теслі якраз кінчали човна, якого за шістсот доларів підрядилися зробити для партії з Фріско. Спраг і Стайн відвалили їм тисячу, і ті порушили умову. Це дуже добрий човен, але його здобуто шахрайством. А ті, бідолахи, теж застрянуть тут до майбутнього року. Випий-но ще чашку! Нізащо н світі не поїхав би з ними, якби мене не вабило в Клондайк. Вони погані люди. Заради свого зиску вони і мертвого обікрадуть. А ти підписав контракт?