Іміджмейкер із Москви: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Учора ввечері так званий борець за права трудящих Микита Симорозенко сказав дружині, що йде на зустріч з партактивом заводу «Червоний Арсенал». А сам, як завжди, вирушив у найфешенебельніше казино нашого міста «Американська мрія». Там він замовив коктейль «Скарби Ротшильда» за двісті п'ятдесят долярів, програв у рулетку ще півтори тисячі, після чого спустився у стріп-бар. Відома стріптизерша Роксана Мальованка (сценічне псевдо – Лу-лу) повідомила нашому кореспонденту, що Микита Ілліч – їхній давній і добрезнаний клієнт. Спеціально для нього дівчатка-стріптизерки розробили супереротичний номер «Ленін і пєчнік».

Іміджмейкер гидливо жбурнув газету на крісло:

– Какая гадость! Никита Ильич, да кто поверит такому низкопробному вранью?!

– Моя жена уже поверила и пообещала меня убить! – похмуро і приречено промовив Симорозенко.

Асистент з максимальним співчуттям домагався уточнення:

– Из-за вашей тяги к эротическому искусству?

– Да при чем тут стриптизерши?! Она требует вернуть в семью пропитые и проигранные деньги! – похиливши голову, пояснив кандидат від комуністів.

Іміджмейкер – також з глибоким співчуттям – запитав бідолаху-Симорозенка:

– Но ведь жена-то знает, что вы были дома?

Симорозенко лише нервово махнув рукою:

– Весь ужас в том, дорогие товарищи, что вчера вечером я действительно проводил партактив «Красного Арсенала»! – сказав він.

Чимось приємно здивований, Артурчик, раптом весело кинув:

– Ну надо же, как угадали!

– Кто угадал?! – з підозрою запитався Симорозенко.

Нагородивши помічника виразним поглядом, Нестор Євграфович перебрав розмову у свої досвідчені руки:

– Ну, эти – подлые национал-провокаторы! – промовив він і урочисто виголосив: – Товарищ Симорозенко! Конечно, мы знали, что враг хитер и коварен! Но мы не думали, что он дойдет до такой низости! Придется и мне тряхнуть стариной! Заказывайте стотысячный тираж нашей газеты «Товарищ коммунист»! Избиратели… Да что там избиратели – ваши конкуренты содрогнутся, узнав всю правду о себе!! Как говорил Железный Феликс – на их черный пиар ответим нашим красным пиаром!!

Не встигли за Симорозенком зачинитися двері, як Підвальський увів до номеру іміджмейкера обіцяного напередодні журналіста. Нестор Євграфович з вигляду гостя одразу ж зрозумів, що цей папараці – не з бідних, оскільки одягнений він був – як для журналіста – дуже пристойно. Безперечно – цей працівник ЗМІ був непогано «засвічений» на інформаційному ринку, такий собі шанувальник і регулярний відвідувач усіляких презентацій та інших збіговиськ з фуршетами, де регулярно і без жодних комплексів вечеряв. До того ж, судячи з кольору його носа та доволі каламутних очей, він не мав звички нехтувати можливістю скуштувати дармових презентаційних напоїв, а то й прихопити зі собою пляшечку-дві для похмілля та підтримання належного і звичного стану. Іміджмейкер навіть посміхнувся, вловивши ледь відчутний запах алкоголю, і пересвідчившись у правильності своєї думки.

– Привет, ребята! Прошу любить и жаловать – Вадим Наумович Жрец из еженедельника «Столица-Ньюс». Краса и гордость Центра гуманных технологий! – пафосно представив журналіста у властивому йому стилі шоумен.

– Здравствуй, Мишенька! Здравствуйте, Вадим Наумович! – привітався політтехнолог, і гості розсілися по кріслах.

Першим заговорив Жрець:

– Давно мечтал познакомиться с корифеєм политтехнологии…

– Очень хорошо вас понимаю, Вадим Наумович, – підтримав розмову Нестор Євграфович, і вів далі: – Когда я в молодости был простым журналистом, то и сам любил пообщаться с объектами своих острых и принципиальных публикаций. Артурчик, что там про меня пишет «Столица-Ньюс»?

Асистент приніс і розставив на столі тацю з чотирма філіжанками кави та пляшкою азербайджанського коньяку, розкрив свою папку і, пошарудівши в ній аркушами, запитав:

– Они про вас регулярно пишут. Что читать?

– Самое свежее, – сказав іміджмейкер. Асистент узяв верхній примірник:

– Вот, во вчерашнем номере – как раз редакционная колонка господина Жреца. Читать полностью? – запитав він у шефа.

– Достаточно одного названия, – не задумуючись відповів той.

– Кхе-кхе! – відкашлявся Артурчик і урочисто почав декламувати назви статей: – «Бандитский имиджмейкер»…

Жрець, схиливши голову, спробував якось виправдатися:

– Я же старался как можно полнее осветить ваши успехи на российских выборах!! А ваша нынешняя деятельность в нашем городе окружена ореолом таинственности… Вы даже не представляете, как нам, простым независимым журналистам, не хватает… – журналіст не міг добрати потрібного слова.