Не дивлячись на неї, Руднєв так само тихо відповів:
— Не відходьте від професора ні на крок… Мабуть, це саме на нього готується замах… У фортечній стіні є пастка… Там засів Волошин…
В цей час з контори виповз похмурий сторож, а потім професор Стрілецький. Побачивши Тасю, він помахав їй рукою:
— Я скоро повернуся, Тасенько!
— Ідіть з ним… — наказав Руднєв. — Як тільки він увійде в каземат у фортечній стіні, негайно тягніть його назад…
Тася нічого не зрозуміла, але розпитувати було вже ніколи. Вона підбігла до професора і пішла поруч з ним. Руднєв бачив, як Стрілецький зупинився і щось сказав сторожеві. Той байдуже подивився на Тасю і, знизавши плечима, побрів до фортечної стіни…
Руднєв озирнувся: Кортец спокійнісінько фотографував церкви, а Джейк, не звертаючи уваги на Стрілецького і сторожа, щось пояснював Кортецу.
— Цікаво… — тихо промовив Руднєв і, увійшовши в коридор контори, продовжував через щілинку стежити за Кортецом та Джейком.
Через п’ять хвилин він вийшов з контори і знову попрямував до «туристів».
— У мосьє чудовий смак, — сказав майор. — Якщо він не заперечує, я малюватиму все, що він фотографує.
Джейк переклав Кортецу слова «художника».
— О! Маніфік! Сіль ву пле, маестро! — жваво вигукнув Кортец.
— Чи ви звернули увагу, мосьє, що всі куполи он того храму різьблені? — ввічливо спитав «художник».
Джейк переклав.
— Мене захоплює ця асиметрія! — щиро вигукнув Кортец. — Вона ріднить російське мистецтво з мистецтвом варварів восьмого-дев’ятого століть. Я бачив у Франції їх капели.
— Я віддаю перевагу геометричній пропорції готики над самобутнім мистецтвом варварів, — відповів Руднєв, швидко накидаючи контур шишкоподібного купола церкви.
Джейк заглянув у його альбом:
— Ви чудово малюєте.
— Я любитель, — скромно відповів Руднєв.
Роблячи зарисовки, він крадькома стежив за Кортецом і Джейком. Останній і не думав іти за сторожем та професором, але час від часу він все ж неспокійно позирав у той бік, куди сторож повів Стрілецького. Кортец був цілком захоплений фотографуванням.
Минуло хвилин двадцять. Раптом у воротях показалася Тася. Вона підбігла прямо до Руднєва і, відкликавши його вбік, повідомила:
— Сторож привів нас з професором у ту кам’яну нору, де ці… — вона кивнула на Джейка і Кортеца, — говорили тоді з стариком. Він звелів нам чекати, а сам кудись зник… Я сказала професорові, що це пастка і мало не силоміць витягнула його з каземату.
— А сторож? — швидко спитав Руднєв.
— Волошин затримав його десь угорі, на стіні, — схвильовано мовила Тася.
Вона й досі не розуміла всього того, що сталося з нею та професором.
— Ну? І де він тепер? — нетерпляче допитувався Руднєв.
Джейк і Кортец без церемоній підійшли до Руднєва.
— Там щось трапилося, дівчино? — спитав Джейк.
Але Тася відповіла не на його запитання, а на запитання Руднєва:
— Сторож вбіг в усипальню князів Бєльських, заперся на залізний засув і не виходить.