А проте, правду казавши, несправедливо ставляться до наших майстрів футбола глядачі. Навіть болільники. Матч. Наші виграли.
— Бачили? Ех, молодці! Ні, таки в нас прекрасна команда! Орли! От команда! От грають! Ви бачили, як Віньковатов? А Дашкові А Товт! А Пономарьов! А Макаров! Геній! От команда так команда! Яка бистрота! Які удари!
Наші програли.
— Партачі! Ну, хіба це команда?! Лазять по полю, як сонні мухи! А Макарові Щоб такого м'яча не взять!? А ще називаються група «А»! Та їх і в «Б» не пустять.
Виграли.
— Оце команда! Ще їм виграть у Москві, в Тбілісі, в Куйбишеві… І що ви гадаєте? Можуть бути чемпіоном! От команда!
І т. д. І т. ін.
Нічого не зробите: боліють!
…Ну, товариші футболісти! Наші! Київські!
— Удар! Іще удар!
Тільки, будь ласка, не в штангу! І не в свої ворота!
НЕ СВАРІТЬСЯ! (Жарт)
Іван Косило, бригадир рільничої бригади, та посварився з Іваном Моторенком, механізатором, бригадиром тракторної бригади.
А жили вони завжди між собою в згоді та в злагоді, працювали дружно, — і от нате вам: пробігла між ними чорна кішка!
Та яка! Не кішка, а просто тобі чорна пантера!
Як іде було бригадир Іван Косило повз трактора, так механізатор Іван Моторенко — за трактор, щоб бригадира Івана Косила не бачити, а як проходить було механізатор Іван Моторенко понад пшеницею, так бригадир Іван Косило — у пшеницю, щоб механізатора Івана Моторенка не бачити.
А пшениця така вродила, що й не нахиляючись заховатися можна: ускочив у пшеницю — і нема людини, хоч він навіть і бригадир.
А що сталося?
Подейкують, ніби бригадир Іван Косило хотів покепкувати з механізатора Івана Моторенка:
— Ну, що б оце ти із своїм комбайном робив, якби я тобі отакої пшениці не викохав? Кажи, га?!
Та ще, кажуть, і зареготався. Та ще, кажуть, і прилюдно.
Механізатор був людина поважна, трудно його було розсердити, а вже як розгнівається, тоді держись. Спочатку зблідне, потім почервоніє і як заговорить, аж заїкається…
— Ти це всерйоз? — запитав механізатор у рільника. А той своєї, кепкує:
— Всерйоз! А що я з тобою, в триньки гратимусь?!
— Ну? — насторожився механізатор.
— Живете нашими знаннями, нашою агротехнікою! Нашою… нашою… — не знайшов Косило слова.
— Що «нашою, нашою, нашою»?! — перекривив механізатор. І вже зблід.
— Розумом нашим! А потім: ми механізатори!
— Рррозумом? Вввашим розумом?! Мми вввашим розумом живемо? — аж застогнав механізатор, і вже почервонів, і вже почав заїкатись. — Та плавали б ви своїм голим розумом зверху по стерні, як і досі плавали, якби не ми, механізатори!
Бригадир підскочив: