Читать книгу «Знаки карпатської магії» онлайн.
обряди
Ворожіння, ворожба - передбачення майбутнього, долі; в древності - один із головних обрядів богослужіння.
Ворожбит - «професійний» волхв. Ворожбити й ворожки по зорях тлумачать сни про життя та смерть, застерігають від лихих людей, відводять лихо... Це ті самі жерці, що знали Божу волю й уміли по-Божому говорити.
«Українська міфологія»
Над морем глибоким - явір високий,
Грай море, радуйся, земле, Вік до віку!
А на тім яворі сиз орел сидить,
Сиз орел сидить да в воду глядить,
У воду глядить, з рибою говорить:
- Ой бути нам, рибо, і/ одного пана,
У одного пана, гса/іа Івана.
Тобою, рибо, гості вітати,
А ліош пером - листи писати!
Народна колядка
Я знову в Карпатах. Нині - Різдво, й ми з друзями вирішили провести його в горах. Для мене це ще одна нагода побачитися з Мольфаром. Цього разу я зателефонувала йому з Києва та попередила, що приїду (так, сучасні шамани користуються телефоном, комп’ютерами та іншими досягненнями цивілізації). Мені відомо, що Різдво й святочні дні - особливий час для магів, тому я хотіла знати, чи може прийняти мене Мольфар. Заразом я везу йому кілька своїх статей про мольфарство, що вийшли в київських журналах та дайджестах, а також - нові книги. Тому що мій Мольфар - охочий до читання, має чималу бібліотеку та ретельно стежить за новинками як художньої, так і науково-популярної літератури.
Ми прибуваємо до Косова. Зимові Свята в Карпатах - щось особливе. До сьогодні там ходять по домівках веселі колядники, віншуючи ґазд і бажаючи їхнім родинам щастя - на весь наступний рік. Донині в Карпатах збереглася традиційна «Маланка», веселий новорічний вертеп, коріння якого сягає незапам’ятної давнини, та різноманітні різдвяні ритуали, що збереглися тут ще з часів язичництва. І хоч сучасна молодь уже не цілком розуміє значення цих обрядів, вони зберігаються - бодай у вигляді веселої гри-маскування. І це дуже важливо: тому що святочні пісні - це ті самі примівки, священні заклинання, створені впродовж віків нашими предками. їх не змогли знищити християнські священики - такі пісні набули нового християнського звучання і почали прославляти народження Сина Божого, але хто є Христос, як не нове Сонце, котре подарувало людям світло Вчення Любові? Втім, це вже інша тема...
Потім прийшли новітні творці «світлого майбутнього», а згодом - настав час технічного прогресу. І люди самі відмовилися від давніх «забобонів». І можливо, тим порушили ритми в природі: ми, люди, як незаперечна часточка Буття, перестали цими прадавніми заклинаннями підтримувати велику рівновагу, про яку говорив Мольфар?
Цей період - зимове сонцестояння, Новий Рік, Різдво, час народження нового Сонця, а потім і Сина Божого - завжди був особливим. Сонце повертає на весну, день стає довшим. Людський погляд має змогу охопити весь рік. Крім того, ці довгі, зимові ночі - час для магічних обряд о дій. Особливо шанували мольфари першу ніч по зимовому сонцестоянні: її називали «відьомською» і вважалося, що в цей час народжуються дуже сильні відьми та чаклуни.
У мольфарських ритуалах, як і в інших староєвропейських та шаманських традиціях, ніч ніколи не була ворожою до людини, на відміну від пізніших, християнських уявлень, коли всі священні теми, ритуали і методи язичництва апологети християнської традиції позначили «диявольським тавром» . Мольфарська ніч не випускає на волю ворожі сили і лихих духів. Вона - найдієвіший час для ритуалів та обрядів, пов’язаних із потойбічним світом. До ночі зверталися і в примівках, спрямованих на захист від ворогів.
Міч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному. Замикаєш ти комори, дворці і хлівці, церкви й монастирі, і київські престоли: замкни моїм
І ворогам губи і губища, щоки і пращоки, очі й \ праочі, щоб вони на мене, нарождену, хреще-I ну й молитвяну рабу Божу (таку-то), зубів і У І очей не витріщали, гніву в серці не мали, щоб усе поважали і в добрих мислях мали15. і
Закон рівноваги діє і у виборі пори дня: для цілительства та ославлення - день, для ворожіння, замовляння чи інших магічних дій - ніч. А Різдвяні Святки - час найдовших ночей і сутінкових днів - найкраща пора для ворожінь та заклинань на цілий рік.
Колись наші предки у день сонцевороту запалювали новий вогонь із 12 полін. Число
12 було оточене особливою пошаною в усіх слов’ян та інших європейських племен. З дванадцяти криниць набиралася вода для ворожіння хрещенським вечором. Магічні цілительські практики знають дванадцять священних трав. Дванадцять сортів дерева та трав входять до Купальського багаття в день літнього сонцевороту.
Дванадцять полін Свят-вечірнього «живого вогню» («живим» називають вогонь, запалений природнім способом - тертям або викрешуванням, і для магічних обрядів годиться тільки такий вогонь) - це символ зладованості та світової гармонії. Урочистий цикл новосонячних обрядів наші предки починали зі спогадів про минулий рік і закінчували ворожінням на майбутнє, на долю.
Святки - це дні, коли навіть зараз жителі Карпат згадують свою космогонію, ту символічну картину світобудови, яку тисячі років тому створили предки українців, і якою наскрізь пронизані колядки. Майже в кожній колядці згадується і Дерево Життя -Світове, Небесне Древо, що росте у Вирії. На ньому сидять птахи-деміурги (переважно це голуби), які «радоньку радять, як світ снувати». А навколо - розкинувся Праокеан, з якого птахи-деміурги виносять «золотий камінь» і творять з нього світ живий. (А іноді з Праокеану вилітає бджілка - «Божа посланниця» і виносить з правічних вод «святий воскочок», котрий і стає підвалиною Всесвіту.) Ці колядки-замовляння - живі свідчення того, що духовна традиція в Карпатах не вмерла, а існує далі в іншій формі, колядки зближують карпатські космогонічні уявлення з подібними переказами в інших стародавніх традиціях.
...Ми з друзями, сидимо за столом. Привітно потріскує вогонь у грубці. Тихо горять воскові свічки на столі. Пахнуть смерекові лапи, внесені в кімнату.
Дзвінкий сміх під вікнами; стукіт у шибку. Прийшли колядники. Звісно, більшість із них вже не усвідомлює значення тих давніх, складних символів, які оспівує; ці юні гуцули просто повторюють строфи, яких навчили їх бабусі та дідусі. Але ми відчиняємо двері - бо колядникам відмовляти не можна. І давні боги живі доти, поки їх пам'ятають. Отже, й світ оновлюватиметься доти, поки юнаки по карпатських та інших українських селах співатимуть про чарівне Дерево Життя в золотому Вирії, де живуть старі боги та предки-рахмани...
оли не було з нащада світа, Тогди не було неба, ні землі, А но лем було синєє море,
А серед моря зелений явір.
[15] Українські замовляння. - К.: Дніпро, 1993.