Читать книгу «Знаки карпатської магії» онлайн.
А якщо хтось усе-таки прагне йти цією стежиною?
Мольфар каже: «Мольфарство - це тяжкий хрест, це доля, що її людина несе до самої смерті. Це життя для інших. Це відповідальність за кожен день свого життя, за кожну дію, за кожне промовлене слово, за кожну думку. Бо куля може пролетіти повз тебе, а слово, мовлене в урочий час, - ніколи...»
Багато чого ще не відкрив Мольфар. Бо духи не велять. Є таємниці, яких ніхто не повинен знати доти, доки сама природа не забажає відкрити їх своїм оновленим дітям, як відкривала колись, на зорі людської цивілізації. Що сталося з нами, чому дедалі більше відвертається від нас, ховає своє обличчя наша спільна мати?
У нас є Небесний Батько, але є й земна Мати. Ми в пориванні до Батька забуваємо про Матір. Але поки ми в своїй душі не об’єднаємо любов до них обох, доки не згадаємо про Матір, не повернемося до неї обличчям - ні про який перехід на новий рівень не може бути й мови.
Зараз людина віддаляється від природи, від її законів... Що більше ми цивілізуємося, то більше відриваємося від Матері-При-роди. І Природа карає тих, хто відвертається від її законів; тоді починаються великі екологічні лиха. А людина ж насправді - це посланець Цілості, яка прагне повернути собі буття. Людина має потенцію творити з Хаосу Гармонію, і лише людина може об’єднати розірвані частки буття в єдиний промінь, так само як і знищила його колись...
- Прийде час; - говорить Мольфар, - коли людина вибиратиме той чи інший напрямок духовного розвитку залежно від потреби її місії. Нещодавно духи відкрили мені, що настане момент, коли поєднаються прадавні магічні знання та сучасний технічний прогрес. І тоді людству відкриється «філософський камінь», і буде нова золота доба. Але чи будуть ті люди нащадками нинішніх - цього я не можу сказати...
Феномен магів - це спалахи тієї Першо-повноти, про яку нам розповідають міфи. Тепер та правітчизна, той цілісний світ, де всі розуміли одне одного, існує в паралельній реальності. Маг відкидає тіні між світами, від минулого до майбутнього, з’єднуючи їх у теперішньому. І в цьому головне завдання таких людей: адже навіть примівки, ці формули магічного мистецтва, - це зовнішні атрибути. Головне ж дійство відбувається в душі мольфара, в тому світі, де примівник живе половину свого життя.
Я замислююся над питанням: чи потрібні такі люди тепер?
Чому дедалі більше магів, шаманів, мольфарів ідуть у Вічність, не залишаючи учнів, не віддаючи нікому свого знання? Чому вони воліють радше переступити останній поріг у муках, аніж віддати свій дар наступникові?
Мольфар каже:
- Такі люди завжди потрібні. Бо вони тримають у своїх руках закони розвитку й велику рівновагу світу. Але магія - це двосічний меч, а люди слабкі; якщо передавати знання учням, духовно непідготовленим, багато хто зловживатиме тією силою, що її дають магічні знання.
-А що буде, коли не стане на землі магів? - запитую я.
Мольфар усміхається і каже...
Я прощаюся зі старим Мольфаром. Він проводить мене до кладки. Ми обіймаємося на середині мосту, і я вперше помічаю, який він стомлений. А він говорить, дивлячись у небо:
- Благаю всі небесні сили на поміч вам, щоби ви здобулися вершини знання вашого дару...
Я виходжу на дорогу і поки йду до автобусної зупинки, відчуваю в серці неймовірну самотність. Але напевно, так має бути. Бо щоб рухатися вперед, потрібно звільнити себе від минулого, щоб прийшло щось нове, треба залишити надбане раніше.
Я йду ґрунтовим шляхом, він стелеться переді мною і мерехтить у сутінках, ніби якась чарівна зоряна стежка. А в моїх вухах і досі ще лунає хрипкуватий, стомлений голос старого Мольфара:
- Магію неможливо знищити. Можна знищити людей, можна знищити цілу Традицію... Але не можна вбити Магію - правічне знання про закони світобудови. Вона відроджується в інших людях, в інших традиціях, в інших народах, у нових виявах і формах...
І далі існує, благословляючи обраних нею...
Киів-Карпати Різдво, 2006
Висловлюю щиру подяку всім, хто допомагав мені в роботі над цією книгою: київським та карпатським друзям, котрі підтримували та заохочували мене до праці; косівчанці Марії Миколаївні Рак, яка подарувала для книжки кілька чудових бувальщин; усім, хто прочитав рукопис і зробив важливі зауваження.
Окрема подяка Олексію Кушнаренку, який відкрив мені таємницю гір.
І звісно - низький уклін та найщиріша вдячність моєму любому наставникові, пану Михайлу з роду Нечаїв, одному з останніх вартових Мольфарської Ватри.
Бартка — невелика сокира на довгому топорищі, використовувалася гуцулами як ковінька або ж як зброя.
Бесаги — дві великі торби, з’єднані смужкою тканини або ременем. Носили їх через плече.
Бескид — висока гора.
Ватра — багаття, вогонь.
Ґазда, ґаздиня - господар, господиня.
Ґелетки - горщики.
Ґражда — обійстя.