Читать книгу «Знаки карпатської магії» онлайн.
Під час магічно-цілительських ритуалах Мольфар використовує різні метали. Тим більше, що метали - той атрибут, який додає йому сили, адже він ще й мосяжник, змолоду працює з металами. Іноді він використовує мідь, іноді - як частину амулету -рідку ртуть.
Особливе значення в обрядах, спрямованих на вигнання хвороб та лиха загалом має залізо. Залізну підкову вішали на воротях або стіні ґражди, щоб захистити оселю від нечистих духів та упирів. Пастух-ватаг, коли приходить на полонину, перш за все на живе вогнище, розпалене біля колиби, кидає підкову. Залізо мольфари активно використовують у заклинаннях від укусів тварин і змій. І звісно, в магічних ритуалах, спрямованих на замовляння зброї. Одним зі спеціальних оберегів був залізний ніж: його клали в колиску новонародженого, загортали в полу ковдри, в якій дитину несли хрестити. Ніж неодмінно супроводив усякого подорожнього, вівчаря на полонині, господиню в обійсті, мольфара в його подорожах горами в пошуках магічних трав та цілющого коріння.
Щоправда, ніж використовують і в обрядах чорної магії, спрямованої на розбрат у сім’ї чи між друзів, на незлагоду та війни. Тільки тоді зі спеціального металу в певний час виклепують особливого ножа й над ним урочної миті вимовляється страшне заклят-тя чвар та розбрату...
Магічну силу має обручка: замкнуте коло - це надійний захист від злих духів. У кожного мольфара є власний дорогоцінний метал і кожен із карпатських магів має такий перстень - власну мольфу-оберіг, яка захищає його в спілкуванні з потойбічними світами, допомагає втримувати духовні сили. Обручка може бути золотою чи срібною. Цікаво, що мольфари-чоловіки носять здебільшого срібло й практично ніколи не використовують золота. Воно вважається традиційно жіночим металом (можливо, тут діє закон полярності: золото - знак Сонця, чоловічого начала, тож і допомагає він швидше жінкам; срібло - знак Місяця, жіночого начала, тому допомога його - для чоловіків). Але срібло широко застосовують усі мольфари, незалежно від статі. Адже саме срібло несе енергію, що дає захист і оборону і від злих духів, і від лихих людей, духовно очищає та зміцнює. Жінки-мольфарки теж носять срібні обереги та персні - знаки їхнього заняття.
Мій наставник теж має срібний перстень-мольфу з викарбуваними на ній прадавніми символами-оберегами та різьбленою головою Христа-Спасителя. Так Мольфар черпає силу й оборону і в давніх богів, яким століттями поклонялися мольфари-язичники, і в християнських символах.
У примівках часто зустрічається символ-образ золотих та срібних ключів. Ключ взагалі має багатющу символіку в обрядовості мольфарства. «Срібний ключ» присутній у примівках для закріплення обряду. Язик -це ключ до таємниць душі (слово, що промовляється за допомогою язика). Громови-ця-блискавка - ключ до неба, за допомогою якого відкриваються таємниці магічного мистецтва й над світом лине громове слово. Часто для зміцнення замови закликався саме символ такого небесного громового ключа, й ця замова була незрушна.
Ключ є також одним із основних моль-фарських символів приворотних обрядів. Коли дівчина хотіла вийти заміж, то йшла до мольфара, той мольфував ключ - на любов, на подружню вірність та сімейне щастя.
Лікуючи людину, Мольфар обов’язково робить для неї мольфу-оберіг, щоб закріпити результат і вберегти свого пацієнта надалі. В давнину оберегом було вишивання, різьблення на зброї, виткані візерунки на кептарях, ковані - на чересах-поясах, пір’я певних тварин на капелюхах (особливо цінувалося пір’я чорно-червоних та зозулястих півнів), малюнки на посуді, домашньому начинні. Наприклад, амулетами-оберегами, що захищали від злих духів і нещасть, були бубонці з металевими кульками, що їх прикріплювали біля пояса та на предметах вжитку - гаманцях, тайстрах тощо. Оберегами, що мали забезпечувати успіх у коханні й удачу, були яскраво-червоні китиці, якими прикрашали головні убори, пояси, свитки, сардаки...
Зараз як обереги Мольфар використовує магічні вузли, в які зав’язуються чи зашиваються трави, корені, зміїна шкіра, крило летючої миші, шматочок металу, що підходить власникові. Це може бути й срібна чи мідна пластинка-кулон з різьбленими символами або ж дерев’яний талісман.
Раніше такі особливі магічні вузли в’язали й характерники перед боєм, щоб «зав’язати» ворожу зброю, аби козаків не брали кулі та шаблі.
Окремо в мольфарській праці виділяється такий напрямок, як вигнання злих духів (те, що прийнято називати «екзорцизмом») і - ширше - відвертання лиха від людини. І хоча нині в примівках мольфар звертається до святих та самого Господа, все-таки значну частину ритуалів, спрямованих на подолання зла, взято з арсеналу чорної магії.
- Магія - то двосічний меч, - говорить Мольфар, - і для того, аби боротися з нечистими духами, котрі чинять шкоду у світі, коверзують над людиною чи твариною, мольфари користуються темними знаряддями. Ми не можемо жити без темних сил, інакше не було б нас самих. Це як електричні заряди «плюс» і «мінус». Якби не було одного, не було б іншого. А коли світлі сили приборкують агресію сил темних - це і є життя. Це закон буття на землі, бо саме в боротьбі закладений сенс життя людини. Так учать старі мольфари. Світлі духи не знищують чорних, вони опановують стихійну могутність і агресію останніх...
Кожен мольфар володіє аспектами і білої, і чорної магії. Але кожен мольфар робить вибір: яким шляхом іти, бо слугою двох панів не можна бути. В момент посвяти, коли приходить дух-покровитель, визначається шлях мольфара. І залежить він від намірів і прагнень молодого мага. Звісно, темний мольфар може використовувати засоби й інструменти білої магії і навпаки, проте в кожного є обраний і єдиний шлях...
Якщо в хаті впродовж року ніхто не жив і там не було чути голосу людського - в такій оселі заводяться нечисті духи54. У цьому домі хворіють діти, відбуваються сварки, ста-ються нещастя. Мольфари в таких випадках кажуть: «лихий дух коверзує», і тоді треба провести обряд заклинання, щоб вигнати нечистого з оселі.
Серед мольфарів є примівники, котрі спеціалізуються на вигнанні злого духа з оселі чи з людини.
Мольфар бере хреста чи ножа, хрестить ним себе, потім - хворого, і приказує: «Не моїм духом, а Божим духом, не моїми словами, а Божими словами...» І починає промовляти при-мівку:
ИИШОВ 30Л0ТИИ чоловік із золотої церкви.
Пішов на золоту гору в золотім убранні.
Здибав (такого-то). Паде він на коліна й просить золотого чоловіка: «Золотий чоловіче, прошу тебе, вижени з мене злу болю». Бере золотий чоловік чоловіка (такого-то) за
руку і веде перед Пречисту Діву, аби Пречиста Діва сказала йому, який лік дати від злої болі. Пречиста Діва йому дала золотий меч, золоту трембіту, золоті долота.
Золотий чоловік погану болю золотим мечем вирубав, золотими долотами видовбав, золотою трембітою витрубив погану болю, болю-чу-колючу. Поніс лісами, аби щезла-пропала та дурна боля.
Бере (такого-то) золотий чоловік, веде перед Господа Бога. Узяв Господь Бог (такого-то) за праву руку, Ісус Христос за ліву руку, повели до святої золотої церкви, завели в один брідок по коліна, в другий брідок по пояс, у Г третій брідок по шию, облили від дурної боли У завели до золотої церкви, засвітило сонечко L в личко, а Місяць у потилицю. Узяв Господь ' Бог хусточку, обтер від дурної болі... !||
Злого духа треба швидко переслати - або в якусь річ, котру потім слід спалити чи втопити, або в рослину, тварину, котру потім знищують, або просто відіслати, «куди голос людський не доходить, де півень не допіває...» Якщо цього не зробити, злий дух може вселитися в самого примівника.
Є в арсеналі чорної магії і знаряддя, що дозволяють наслати на людину лихо-не-щастя. Найпоширеніший спосіб - глиняна лялька, ритуал, який існує чи не в усіх ма-
гічно-шаманських традиціях. Потрібно в суботу купити сім голок на гроші, зароблені у вдови. Із сирої глини робиться лялечка та нарікається ім’ям людини, котрій хочуть завдати шкоди. Потім та лялька підвішується в димарі та впродовж тижня в печі палиться ватра із сирих дрів певних сортів дерева так, щоб густий дим ішов просто в димохід і обкурював ту ляльку. При цьому читається спеціальна примівка. І щодня в ляльку втикається по одній голці... Ніхто не в змозі відвернути таке наслання, крім того, хто його зробив, та могутнішого мольфара...
І ось настає Івана Купала - одне зі свят, яке зміцнює зв’язок мольфарів із небесними силами на цілий рік. Звісно, кожен мольфар має власний «розклад» свят, який він отримує в момент посвяти. Але ці літні дні сонцестояння - священні для кожного, хто йде мольфарським шляхом.
Літо - це також і традиційна пора посвят. Буяють трави, радіють усі світи, сві-тотворчі стихії природи отримують повну силу. І це найкращий час для того, аби молодий мольфар уперше переступив поріг того невидимого світу, з яким віднині працюватиме постійно. І найкращий час для ініціації - ярі літні дні напередодні Купала (після Купальської ночі проводити посвяти вже не рекомендувалося).
У переддень Івана Купала святкується день Гафії Купальниці або, як її ще називають, Гафії - Люті Коріння. Всі трави та цілюще коріння цього дня найбільшу силу мають. Тоді мольфари йдуть до лісу, аби виконати ритуал збирання чудодійних трав і цілющого зілля та коріння. У цей день також настає час збирати лікарські трави та заготовляти віники для лазні. Інша назва свята - «люті коріння» - говорить сама за себе, оскільки слово «лютий» у давнину означало не тільки злість, але й силу та завзяття (пор.: лютий до роботи). Свято Гафії Купальниці розпочинало ряд Купальських свят, що символізували поворот сонця, свято вогню і води...
У купальницькому букеті обов’язково мали бути: іван-та-марія, золототисячник, купальник, звіробій, міжперсник, розрив-трава, медунка, чистотіл, богородичні сльози, мокрець. Ці рослини берегли хату від пожежі та лиха, чаклунства й недоброго ока. їх сушили та зберігали за сволоком або за божницею.
Наступного дня починалася власне Купальська містерія, що була одним із ключових моментів річної містерії - коловороту життя наших предків.
[54] 66 За народними переказами, злі духи оселяються навіть у покинутих церквах. Саме це повір'я використав Микола Гоголь у повісті «Вій».