Читать книгу «Знаки карпатської магії» онлайн.
Солярні символи. Таріль. Гуцульщина. XIX ст. З колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».
І сьогодні карпатські вишивальниці зображують на рушниках стародавні символи добробуту та врожаю.
Навіть і нині Великодніми днями гуцули по карпатських селах проводять обряди захисту осель «від лиха та невжитку». І в наші дні майстрині вишивають на сорочках та рушниках магічні обереги. І сьогодні майстри-столяри різьблять чудові дерев’яні скриньки та баклажки-рахви, прикрашаючи їх сонячними символами, яким не одна тисяча років. Вже забулося значення тих знаків-символів, вже мало хто пам’ятає, як працює магія тих оберегів. Але щороку туристи на Косівському ринку радо купують ці витончені вироби народного промислу та везуть із Карпат у всі куточки нашої планети символи щастя й кохання, вічності та злагоди. І любов до народного мистецтва -найкраще підтвердження невмирущості прадавньої магії, що й сьогодні живе у Карпатських горах...
Частина четверта
ВОЇНСЬКА МАГІЯ
ПОТВОРНИКИ.
Легенда
про Довбуша.
Писаний
Камінь
Перевертень - людина, котра вміє набувати іншого вигляду, перетворюватися на тварину, рослину, предмет тощо... Перевертнями називали в першу чергу людей, схильних до чаклунства та здатних «обертатися» за власним бажанням, а також персонажів демонології, котрі часто міняли свою подобу. Перевертнями називали також людей, проти їхньої волі обернених на тварин.
«Енциклопедія слов'янської міфології»
Розгулявся Юр'їв кінь,
Розбив камінь копитом.
Як у камені зерно є.
Так у хлопця правди є.
Його коник землю б'є,
Хвостом вулицю мете,
Хвостом вулицю мете,
Тобі панну привезе.
Вушками небо підіпре,
Очками зорі полічить,
Очками зорі полічить,
Тебе, молодого, звеличить.
Старовинна веснянка
...Цього разу мій шлях до верховинського села, де живе Мольфар, веде через Космач. Це гірське поселення відоме як центр писанкар-ства. Та мене зараз цікавлять не писанки -Великдень уже минув, і червоні шкаралупки попливли гірськими ріками в Праокеан, до Вирію, щоб сповістити предкам-рахманам, що їх чекають у гості. Космач мене цікавить з іншої причини: тут знаходиться своєрідний музей, такого нема більше ніде. А оскільки мій приїзд співпав із днем святого Юрія - святом, яке ще донедавна називали «опришків-ським Великоднем», я їду сюди, щоб побувати в музеї Олекси Довбуша - найславетнішого з опришківських ватажків.
Довбуш - історична особа, але ще за життя про нього складено стільки легенд, що їх вистачить на грубенький том. Постать Довбуша - яскравий приклад поетизації героя, міфологізації образу. І можливо, він - останній із «божественних» покровителів воїнів та сміливців. (Адже багато вчених вважають, що і Кетцалькоатль у ацтеків, і Одін у скандинавів, і шумерський Гільгамеш, і Ману-Вай-васвата - все це реальні історичні постаті, яких народними переказами та людською шаною по смерті було піднесено до рангу божеств). Ті самі риси міфологізації можна відзначити в переказах про першого гетьмана Запорізької Січі Дмитра Байду-Вишневець-кого або Івана Сірка - легендарного кошового отамана. Втім, про Сірка та інститут ко-заків-характерників мова ще попереду, тим паче, що мій наставник-Мольфар має пряме відношення до характерництва.
А про Довбуша розповідають ось що.
оди Олексі було дванадцять років, він служив у пана і пас худобу на полонині. )дного разу юний Довбуш задумався і не помітив, як із кущів вискочив вовк та схопив вівцю. Заплакав хлопець: як повернеться до дворища без вівці, то пан звелить відвести на стайню, всипати різок. Коли чує: хтось 1 позаду кашляє. Олекса озирнувся і побачив старого діда, сивого, як стіна.
Дід питає в Олекси: «Йой, хлопче, чого ти плачеш?» А Довбуш у відповідь: «Вовк у мене вівцю вкрав. Як тепер вертатися до пана?» Усміхнувся дідо та й питає: «А скажи, хлопче, чого би ти хотів найдужче?» «Хотів би я мати силу, щоби міг дуба валити», — відказав Олекса.