Читать книгу «Знаки карпатської магії» онлайн.
-Чи є відмінності між чоловіками-мольфарами та жінками-мольфарками у способах отримання знань, у ініціації?
- Знання всі отримують однаково. Ініціація також однакова для всіх. Тільки різні дні обираються та різні речі використовуються. Наприклад, чоловіків-неофітів годиться посвячувати в «чоловічі» дні:у вівторок або в четвер. А жінок -у «жіночі»: в середу чи п'ятницю. Найкращим днем для посвяти жінки-мольфарки, як і для будь-яких жіночих обрядів та дійств, є п'ятниця - п'ятий день тижня, що споконвіку був священним для жінок.
А в самій мольфарській роботі відмінності є. Жінка має більше природних сил і здібностей, бо черпає силу від самої Ма-тері-Природи. Чоловік не може зробити багато з того, що може жінка. Звісно, є й речі, яких не може зробити жінка, а тільки чоловік. Скажімо, до воїнської магії, до заклинання зброї, до захисних ритуалів більше вдатні маги-чоловіки. А чари привороту чи любовна магія - це робота традиційно жіноча. Серед чоловіків практично не було повитух...
І це аж ніяк не пов’язано з соромливістю чи якимись моральними нюансами. Просто жінки ближче стоять до Матері-Природи, вони отримують сили для того, щоб приводити в наш світ нове життя. Повитухи - це не просто сільські «акушерки», це були хра-нительки знань про людину, про її розвиток та психіку, цілительки й ворожки. Повитухи часто виконували обряди, пов’язані з погодою, родючістю, розвитком (тому що жінка дарує життя). І хоча вважалося, що жінка-відьма з народженням дітей втрачає силу34, і більшість справжніх відьом були незаміжні чи бездітні, особливість повитух полягала в тому, що «бабою-пупорізкою» могла стати тільки жінка, котра вже не може мати дітей, але не бездітна.
Мольфари знають ознаки, за якими можна було розпізнати майбутню відьму-моль-фарку.
Особливими здібностями наділялася дочка третьої дівчини. Тобто, незаміжня дівчина народить дочку, а та теж народить дівчиною, то дочка третьої, яку вона теж народить не в шлюбі, - стане сильною чаклункою. Можливо, це повір’я - відгомін тих прадавніх, матріархальних часів, коли жінки-відьми зналися з чоловіками лише задля продовження роду, не допускаючи їх у життя своїх жіночих общин...
Старих відьом у деяких регіонах називали «вирицями» (від слова вирій) - тобто мудрими жінками, котрим відомі всі таємниці трьох світів, що їх охоплює Світове Древо.
Згадаймо казковий образ Баби Яги. Могутня чарівниця, за зовнішньою потворністю якої приховується сила та влада. Вона живе на кордоні двох світів, у хатинці, до якої треба «сказати примівку», тобто, віднайти магічний ключ розуміння природи цієї оселі. І тоді вона повернеться «до лісу задом, до героя передом», і там, на кордоні двох світів, шукач знайде Велику Богиню у її «тіньовій» іпостасі - в образі Баби. І якщо герой поведеться правильно, скаже вірні слова та здійснить правильні вчинки, тоді йому дозволять отримати чарівний ключ до
магічної сили Матері-Землі, яку уособлює Баба Яга. Велика Богиня допоможе герою всією своєю могутністю. А вона в неї - безмежна, бо це сила самої Природи.
У кельтів (нащадками яких, імовірно, є гуцули - див. список літератури) була Велика Богиня, що мала три обличчя: юна Діва, зріла Жінка та стара Баба. Ця остання іпостась своїми функціями і своїм значенням дуже нагадує нашу казкову Бабу Ягу.
А хранителькою Джерела Життя у Вирії була з правіку богиня Громовиця - одне з прихованих втілень Великої Богині, яка з часом у народних колядках та примівках перетворилася на Богородицю.
Коли ж настав той час, із якого між чоловіками та жінками почалася боротьба за владу над душами й умами людей? Напевно, вона була завжди, хоча від самого початку простежити цей процес неможливо. Мабуть, це частина того самого закону великої рівноваги, про яку говорять мольфари. Але поступово чоловічі божества витіснили Велику Богиню. Потім, коли на землю Старої Європи прийшло християнство, священ-нослужителі-чоловіки цілком захопили духовну владу. З часом жінки-відьми втратили своє значення, і хоча дочок Матері-Землі, які відали, знали, вміли працювати з силами природи, й далі називали відьмами, але
слово це набуло негативного відтінку, їх почали переслідувати.
Мольфар вважає: це була помста чоловіків за те, що жінці більше дано Природою.
Із приходом християнства прізвисько «відьма» закріпилося за лиходійкою, котра жити не може, якщо не коїть зла людям і Природі: вона забирає молоко в корів і силу в людей, ночами їздить на молодих чоловіках, літає на мітлі та краде зорі з неба, займається вроками та злими чарами.
До речі, всі обряди, що їх має здійснити відьма перед початком чародійництва, дуже символічні. Жінка має роздягтися наголо, звернутися з певними «заповітними словами» до хатнього порогу, далі перекидається назад через спину або перекочується через стіл. У цих діях прочитуються символи підготовки до переродження: спершу чародійка повинна «скинути одяг», залишитись «у чому мати народила», тобто вона мусить стати іншою, полишити звичний стан, відкинути повсякденне життя. Далі жінка прощається з родом і предками, бо коли стане відьмою, вже не буде такою, як досі (поріг -символ коренів і кордонів; згадаймо давні перекази: найдорожчих небіжчиків навіть ховали під порогом, щоб вони охороняли рід). Далі відбувається власне переродження, відмова від попереднього існування й отримання нової сутності: перекочування через стіл, перекидання через спину назад -це все засоби перевтілення в іншу істоту, оборотництво. І нарешті одним із важливих жіночих відьомських обрядів був «двобій на межі» - випробування для жінки, що стала відьмою, перевірка її сили, можливо, навіть змагання із своїм власним вищим «Я».
Для жінок-перевертнів існувала власна назва - «потворниці» (згадаймо «потворність» Баби Яги; можливо, спершу це слово означало не відсутність краси, а саме вказувало на змінений вигляд?), тобто такі, що можуть перетворюватися. Згодом, по християнізації, слово «потвора» набуло негативного змісту. Під час розкопок у Києві в районі собору Святої Софії було знайдено предмети для прядіння, й одна з пряслиць була позначена словами: «Потворин пряс-лень». Чи не належало це прядильце якій-небудь «київській відьмі», що жила неподалік? Можливо, навіть дочки великого князя київського таємно ходили до цієї чародійки, щоб дізнатися про свою долю...
Але тут, у Карпатах, жінки-мольфарки поважалися так само, як і чоловіки, якщо не більше. Молодих відьом, схильних до любовних розваг, котрі «спеціалізувалися» на любовних заклинаннях, називали «ярит-ницями» (від слова «ярий» - весняний, жагучий).
У горах розповідають про мольфарок, котрі були великими травознаями та цілительками, передвічними словами-замовами вміли заклясти невдачі й негаразди. У моль-фарстві повитухами могли бути тільки жінки (втім, як і в більшості традицій). Звісно, не кожна повитуха була мольфаркою, але кожна мольфарка була зобов’язана знати це мистецтво. Повитуха не мала права відмовлятися, коли чоловік породіллі - за традицією - запрошував її до своєї хати. Повитуха приймала пологи, виконуючи над молодою матір’ю та новонародженим певні обряди, вона ж готувала першу купіль. У купіль для дівчинки обов’язково додавався любисток -щоб була вродливою та щоб хлопці любили, в купіль для хлопчика - корінь дев’ясилу, щоб був дужий. Повитухи зналися на різних зіллях та володіли примівками від «уроку», від лихого ока й прокльонів.
А в інших особливостях мольфарського мистецтва різниці між жінками та чолові-ками-мольфарами немає. Вони служать або світлим небесним силам, або це відьми та упирі - служителі темних руйнівних сил. Мольфар розповідає, що були випадки, коли мольфари, чий магічний шлях був зовсім різний, а то й протилежний, іноді одружувалися одне з одним.
- У сусідньому селі, - говорить Мольфар, - жили двоє мольфарів, Дмитро і Параска. То вона була справжня відьма-лиха чародійка і гадюча ґаздиня. Дмитро ж, її чоловік, був дуже сильним цілителем і світлим мольфаром.
- Як ви пояснюєте таку, здавалося б, несумісність?
- Протилежні вдачі Бог поєднує в житті, -Мольфар посміхається. - Тоді буде гармонія. Якщо в двох людей одинакові погляди - не буде гармонії. Вас відштовхуватиме одне від одного, незалежно від вдачі. Хоча чоловіка треба весь час тримати в дисципліні, бо чоловік - то перелітний птах, який прагне вічної свободи. Але водночас чоловік - то й хвіст у польоті за знанням. Тому кожна людина, яка стає на магічний шлях, мусить для себе вирішити, чи пов'язувати себе родиною. У окремих випадках це навіть корисно, бо чоловік-мольфар і жінка-мольфарка одне від одного підживлюються енергією. Чоловік і жінка вдвох - то є найбільша сила Всесвіту в енергетичному відношенні.
- У багатьох культурах маги брали собі за учнів лише представників протилежної статі - для енергетичної рівноваги та гармонії двох начал. Чи таку мольфарстві?
- Не обов'язково. Але часто чоловіки-мольфари брали собі в учениці жінок - тому що жінки сильніше сприймають таємну магічну науку й серед них значно більше вроджених віщунок, аніж серед чоловіків.
Як і в чоловіків-магів, у жінок-мольфа-рок теж є свої святі дні, які відкриваються їм у момент посвяти. Це особливі дні, в які проводяться певні обряди та ритуали й тим здобувається додаткова сила для моль-фарської роботи.
Але всі мольфарки шанують 12 святих п’ятниць у році. Втім, п’ятниця - це головний жіночий день не лише в карпатській магічній традиції. У всіх культурних традиціях цей день був присвячений богині кохання чи материнства, родючості та жіночої долі, Великій Богині-Матері, як би її не називали - Фрейя чи Мокош, Афродіта, Раті-Дурга чи єдина в трьох особах кельтська Велика Богиня.
Сни проти п’ятниці вважаються віщими й неодмінно збуваються. Цього дня не годилося прясти чи шити, виконувати будь-яку іншу роботу, яка вважається традиційно жіночою: «бо свята П’ятниця розгнівається». Але це дуже гарний день для побутової магії, для захисту свого житла та родини. Як правило, мольфари приймали жінок у жіночі дні, а чоловіків - у чоловічі.
Що ж стосується карпатських жінок-чародійок, то особливо мольфарки шанували і поважали дванадцять п’ятниць у році, які називали «роковими помічницями». Це були дні, коли вони молилися Матері-Землі, Великій Богині (в християнський час -Богородиці-Пречистій Діві та Параскеві-П’ятниці) і отримували нову силу.
Дванадцять святих п’ятниць35 розташовуються в такому порядку:
[34] Порівн. з традицією, описаною Карлосом Кастанедою. Дон Хуан теж неодноразово підкреслює, що людина, яка прагне стати магом, повинна відмовитися від подружнього життя, щоб не втратити внутрішньої сили (К. Кастанеда називає це «світіння» )..
[35] Датування подаємо за новим стилем.